Розділ 4 частина перша

Розділ 4

На початку липня ситуація на поверхні почала потроху змінюватися.

Між безкінечними зливами стали з’являтися короткі перерви. Спочатку — на кілька хвилин, потім на години. А згодом інколи навіть вдавалося побачити сонце.

Більша частина пилу, що місяцями висіла в атмосфері після катастрофи, разом із дощами осідала на землю. Небо повільно світлішало, хоча все ще залишалося тьмяним і важким.

Спостережні прилади комплексу показали, що середня добова температура знизилася приблизно на сім градусів. Начібто і не багато, але лише на перший погляд.

Чи було так по всій планеті, чи це особливість лише Карпатського регіону, ніхто сказати не міг. Але більшість фахівців схилялася до думки, що зміни мають глобальний характер.

Невдовзі сталася ще одна важлива подія.

Нарешті вдалося отримати сигнал від орбітальних модулів.

Щоправда, їх залишилося зовсім небагато.

Із майже сотні апаратів, які залишили задля цих цілей, на зв’язок після катастрофи вийшли лише двадцять три.

Решта були знищені уламками під час катаклізму, втратили орбіти, або вийшли з ладу і просто перестали відповідати.

Але навіть ця пара десятків модулів дозволяли отримати хоча б загальне уявлення про стан планети.

І ці дані були невтішними.

Фото та відеозйомка показували величезні території зі зруйнованими містами. Цілі мегаполіси перетворилися на хаотичні поля руїн.

Узбережжя океанів і морів виглядали ще гірше.

На знімках вони нагадували мертві пустелі без жодних ознак життя чи рослинності.

У гірських масивах ситуація також була нестабільною. З’явилися нові діючі вулкани, яких раніше просто не існувало.

А там, де раніше стояли атомні електростанції, місцями супутники зафіксували сліди масштабних руйнувань.

І навіть без додаткового аналізу було зрозуміло: реактори не витримали катастрофи.

Датчики укриття вже фіксували підвищений рівень радіації.

Поки що показники залишалися в межах, які теоретично були придатні для життя.

Але це не означало, що на поверхню можна було повертатися.

Поки що — точно ні.

Ураганні вітри все ще не вщухали. Зливи раз за разом розпочиналися знову.

Землетруси, хоч і стали дещо слабшими, продовжували регулярно прокочуватися різними регіонами планети.

І судячи з отриманих даних, стабілізація могла зайняти ще дуже багато часу.

Оглядові майданчики ніколи не пустували.

Хоча відвідування їх і не було безкоштовним, люди все одно приходили сюди постійно. Після довгих місяців життя під землею можливість побачити небо стала для багатьох справжньою потребою. А якщо ще й щастило зловити рідкісну мить, коли крізь хмари пробивалося сонце, це перетворювалося на маленьке свято.

Насправді справа була навіть не лише в приємних відчуттях.

Психологи комплексу дійшли висновку, що для людської психіки такі виходи на поверхню — життєво необхідні. Тому частину занять для дітей і підлітків тепер проводили саме тут. Уроки, ігри, тренування — усе, що можна було організувати в таких умовах, поступово переносили на оглядові майданчики.

Проте використовувалися вони і з іншою метою.

Володіючі не збиралися назавжди залишати людство під землею. Навіть якщо це займе роки, люди повинні повернутися на поверхню.

Ще до катастрофи навколо укриття була розгорнута складна біосистема. Коріння вирощених рослин пронизувало не лише територію комплексу, а й значну частину навколишніх гір. Фактично всі схили цього району Карпат були обплетені підземною мережею живих волокон.

Саме завдяки цьому корінню зливи досі не змогли повністю змити родючий ґрунт зі схилів.

І тепер цю систему почали відновлювати.

Від оглядових майданчиків, крок за кроком, знову починали підніматися стовбури молодих дерев.

Щоправда, природа не збиралася здаватися так легко.

Буревії ламали ще слабкі стовбури.

Вітер виривав гілки.

Але володіючі знову й знову вирощували нові пагони.

На жаль, їхній радіус можливостей був надто малим, щоб серйозно впливати на великі території. І тоді до роботи долучилися Січові.

На той момент лише вони п’ятеро змогли перейти на четвертий ранг розвитку і сформувати астральні оболонки. Це давало їм унікальну можливість працювати на відстані, на відміну від інших володіючих.

Перші спроби були невдалими.

Вирощувати окремі дерева під такими бурями не мало сенсу — вітер ламав їх майже одразу.

Тоді народилася нова тактика.

Замість поодиноких дерев почали пророщувати цілі структури. Одразу на ділянках у кілька десятків метрів підіймалися переплетені між собою коріння, стовбури та гілки.

Жива маса зросталася в одну конструкцію.

Щоб створити щось подібне, доводилося об’єднувати сили. Володимир працював разом із Мариною та їхніми дітьми, синхронізуючи зусилля.

Це було складно.

Але результат того вартий.

За сто метрів від одного з виходів, що вів у бік Ясногір’я, уже піднімалася перша така конструкція.

Живий пагорб приблизно п’ятдесят метрів у діаметрі і майже двадцять заввишки.

Він складався з тисяч переплетених пагонів, стовбурів і коренів, які підтримували один одного, утворюючи надзвичайно міцну структуру.

Буревії билися об нього, але вже не могли так просто зламати.

Це була лише одна невелика ділянка.

Але саме з неї починалося відродження.

Насправді практичної користі від цих зусиль поки що не було.

Жодної реальної різниці для життя комплексу кілька десятків метрів живої конструкції на поверхні не робили. Ні зливи не припинилися, ні буревії не стали слабшими.

Але була інша користь.

Психологічна.

По суті, Січові виростили не просто рослинну структуру.

Вони виростили символ.

Символ того, що не все втрачено.

Люди приходили на оглядовий майданчик, дивилися на живу конструкцію, яка вперто трималася посеред шаленої негоди, і розуміли: навіть у цьому хаосі можна відвоювати маленький клаптик життя.