На географічній мапі з'явився Сєвєродонецьк

У 1950 році на географічній мапі з'явилося селище Сєвєродонецьк. І у цієї події була своя передісторія.

26 жовтня 1938 року Президія Верховної Ради України своїм указом надала селищу хіміків назву «робоче селище Лисхімбуд Лисичанського району». Ця назва влаштувала керівництво Лисичанського району, але вона погано пасувала населеному пункту. Оскільки було скороченою назвою об'єкта будівництва – Лисичанське хімічне будівництво.

У повоєнні роки зміною назви селища зайнявся орган, до компетенції якого має входити питання найменування населеного пункту – орган місцевого самоврядування. У довідці, яку підготував виконком Лисхімбудівської селищної ради у 1947 році, повідомлялося:

«В части названия города, у трудящихся имеется ряд предложений, как-то:

1. Донецк;
2. Красно-Донецк;
3. Северо-Донецк;
4. Ново-Лисичанск;
5. Светлоград».

Довідку підписали голова виконкому Кривсун та секретар виконкому Кравцова.

Наприкінці 1949 року багато жителів Лісхімбуду підтримували назву Світлоград. Впевненість, що Лисхімбуд отримає саме цю назву, була така велика, що був виготовлений штамп для паспортного столу з цією назвою. І його навіть поставили у паспорті Вілесова, поданому на прописку. Цей паспорт зберігався у музеї «Азоту».

Але були й альтернативні пропозиції. На початку 1950 року у селищі було проведено громадське обговорення майбутньої назви селища, яке тривало три дні. Це в сталінську епоху! В результаті у Ворошиловград (Луганськ) було направлено чотири варіанти назви, які отримали найбільшу підтримку мешканців: Светлоград, Комсомольск-на-Донце, Менделеевск и Северодонецк.

За назву «Комсомольск-на-Донце» висловлювалася молодь. Начальнику тресту «Лисхімпромбуд» Петру Новікову подобалася назва «Менделеевск », директора комбінату Геннадія Вілесова « Светлоград, деякі підтримували назву «Северодонецк».

27 січня 1950 року вийшов указ Президії Верховної Ради України «Про перейменування селища міського типу Лісхімбуд Лисичанського району Ворошиловградської області». Указ був українською. Ряд авторів помилково стверджували, що цей указ було видано російською, але це не так. Російською було надруковано переклад указу. У резолютивній його частині було записано: «Задовольнити клопотання радянських та партійних організацій Ворошиловградської області про перейменування селища міського типу Лисхімбуд Лисичанського району з присвоєнням йому найменування Сєвєродонецьк. Лисхімстроївську селищну Раду перейменувати на Сєвєродонецьку».

У цій назві було допущено порушення правил українського правопису – для української мови не характерне застосування двох «є» у суміжних складах. Російською мовою назва була «Северодонецк».

31 березня 1958 року у Відомостях Верховної Ради УРСР було опубліковано рішення виконкому Луганської облради про віднесення Сєвєродонецька до міст районного підпорядкування. «Рішенням виконавчого комітету Луганської обласної Ради депутатів трудящих від 27 березня 1958 року селище міського типу Сєверодонецьк Лисичанської міської Ради віднесено до категорії міст районного підпорядкування».

Так місто хіміків отримало найменування, що відповідало правопису – Северодонецк російською та Сєверодонецьк українською. Ця назва використовувалася в офіційних документах до 2004 року.

1995 року Сєвєродонецькою міськрадою було затверджено герб міста, на якому його назва була помилково написана, як «Сєвєродонецьк». У наступні роки міська влада домоглася, щоб місто і в офіційних документах іменувалося так, як було зазначено на гербі.

Сергій Каленюк висловлював своє припущення, чому у 1950 році селище отримало назву Сєвєродонецьк, а не Світлоград, хоча останнє підтримували більше мешканців. За першу назву висловлювався директор ТЕЦ Гнат Галянт, який під час війни був секретарем Ворошиловградського обкому. У липні 1942 року він особисто керував колективом із 8 працівників, які вивели з ладу останню турбіну Північно-Донецької ДРЕС перед тим, як Лисичанськ був зайнятий німецькими військами. У його планах було об'єднання в одне підприємство майбутньої ТЕЦ Лисичанського хімкомбінату та розташованої у місті Верхньому Північно-Донецькій ГРЕС (Северо-Донецкой ГРЭС). І для цієї мети назва селища Сєвєродонецькому була кращою, а у самого Галянта була можливість впливати на позицію обкому.

Така позиція має логічну нестиковку, оскільки Галянт був призначений директором ТЕЦ ЛХК наприкінці 1950 року. Вже після того, як Лисхімбуд став Сєвєродонецьком.

На думку автора, назву Північно-Донецьк в обкомі підтримали через політичну злобу дня. Донецьк – це перші шість букв від слова «Донецький». А про Донецький басейн, Донбас тоді говорили як про всесоюзну кочегарку, це слово було в тренді.

У шістдесяті роки у спеціальній літературі з'явилося твердження, що назва міста Сєвєродонецьк походить від назви річки Сіверський Донець. Назву «Сіверськодонецьк» вигадав науковий співробітник інституту мовознавства АН України Олексій Стрижак, який вивчав гідроніми. Для людини його спеціальності походження назв населених пунктів від назв річок, на берегах яких вони розташовувалися, було само собою зрозумілим. У Сєвєродонецьку Стрижак ніколи не був, з історією міста не знайомився. Але через професійну деформацію був упевнений – якщо недалеко протікає річка, то й місто названо на її честь. А що назва не Сіверськодонецьк, а Сєвєродонецьк, то це, на його думку, жителі, які назвали так своє місто, помилилися. Не врахували, що річка не Північний Донець, а Сіверський.

Це «наукове відкриття» знайшло своє місце не лише у наукових журналах, а й у 13-му томі Української радянської енциклопедії.

Насправді немає жодних свідчень, що сєвєродончани початку п'ятдесятих назвали своє селище на честь річки. А ось документи та факти, що свідчать про протилежне, є.

У довідці виконкому селищної ради від 1947 року (цей документ є в архівах) у трьох з п'яти варіантів нової назви селища, що пропонувалися, було використано слово Донецьк: Північно-Донецьк, Червоно-Донецьк і Донецьк. Остання назва тоді була вільною, оскільки місто Сталіно отримало нинішню назву Донецьк лише 1961 року. Тож у 1950 році Лисхімбуд цілком могли назвати і Донецьком.