Криваве літо 1943 року

Німецькі війська, які зайняли Лисичанськ 3 березня 1943 року, спроб форсувати Сіверський Донець не робили. Але вони використовували переваги позиції на високому правому березі для ведення позиційної війни. Головним чином для нанесення артилерійських ударів. У тому числі по селищу Лисхімбуд та по території АТК.

18-й стрілецький корпус (командир генерал-майор Герасим Васильович Мухін), що входив до складу 3-ї армії, 28 лютого 1943 року отримав наказ трьома дивізіями зайняти кордон оборони по лівому березі Сіверського Дінця на рубежі Білогорівка-Лисичанськ, ще одна дивізія мала бути у резерві. Війська Мухіна рухалися зимовим бездоріжжям з боку Ворошиловграда (Луганська) лівим берегом Сіверського Дінця. Приблизно там, де у липні 1942 року відступала 230-та стрілецька дивізія, але у зворотний бік. Дорога зайняла кілька днів.

Першою на рубіж оборони вийшла 59-та гвардійська стрілецька дивізія (комдив Карамишев Георгій Петрович), до складу якої входили 176, 179 та 183-й гвардійські стрілецькі полки. Наприкінці 3 березня 1943 року до хутору Павлоград вийшов авангард 183-го гвардійського стрілецького полку, він зайняв оборону на лівому березі Сіверського Дінця.

Уся дивізія зосередилася на рубежі Павлоград-Борівське і зранку 4 березня спробувала форсувати Сіверський Донець. Водну перешкоду подолав один батальйон, та його швидко витіснили на лівий берег. Безуспішні спроби наступати у напрямку міста Верхнє продовжувалися і 5 березня. Внаслідок боїв 4–5 березня дивізія втратила 25 людей убитими та 49 пораненими. Після чого було отримано наказ перейти до жорсткої оборони.

179-й полк утримував кордон оборони від залізничного мосту до накопичувачів Донсоди (включаючи село Новосиротине та хутори Синецький та Павлоград); 176 полк - від накопичувачів до Білої Гори; навчальний батальйон – від Білої Гори до Тошківки.

12 березня 1943 року частина позицій 59-ї дивізії на лівому фланзі були передані 1001 полку 279-ї дивізії (комдив генерал-майор В. С. Потапенко). З 13 квітня 1943 року 59-та гвардійська стрілецька дивізія передала позиції від Лисичанська до висоти 134,2 м 1005-го стрілецького полку 279-ї дивізії. 183-й полк 59-ї стрілецької дивізії займав позиції на лівому березі Сіверського Дінця від шахти Томаша до Лисичанська.

З березня по вересень 1943 року селище Лісхімбуд обороняли підрозділи 59-ї та 279-ї дивізій.

У березні до складу 18-го корпусу було передано 78-ту стрілецьку дивізію (комдив полковник Н. М. Михайлов), позиції якої знаходилися на правому фланзі 59-ї дивізії. А 464-й полк 78-ї стрілецької дивізії утримував плацдарм на правому березі Сіверського Дінця в районі селища Привілля. Це було єдине місце, де німецькі війська за підсумками контрнаступу в лютому 1943 не вийшли на правий берег Сіверського Дінця.

25 квітня 1943 року 18-й стрілецький корпус було перетворено на 34-й гвардійський стрілецький корпус, із збереженням раніше займаних позицій.

На початку травня 78-а стрілецька дивізія утримувала фронт лівим берегом Сіверського Дінця від Шипилівки до залізничного мосту. 59-а дивізія була повністю виведена з оборонних позицій і була використана як ударна у боях на Привільнянському плацдармі.

Трагедія на Привільнянському плацдармі

План операції із захоплення містечка Привілля запропонував комдив 78-ї стрілецької дивізії полковник Михайлов. Місце для форсування Сіверського Дінця тут було зручне, правий берег був не такий високий, як в інших місцях. Крім того, плацдарм знаходився в середині зверненої на північ петлі русла річки, і артилерія радянських військ розташовувалась з трьох боків від нього.

Здолати річку пропонувалося вночі, без артилерійської підготовки. Командувач 3-ї армії генерал Лелюшенко цю ініціативу схвалив.

Тобто ця операція була локальною, не пов'язаною з іншими діями РСЧА. Вона не принесла жодних значних результатів. Але на цьому плацдармі, у перерахунку на один квадратний кілометр території, загинуло більше червоноармійців, ніж у Сталінграді.

5 травня 1943 року, о 3:20 на правий берег на човнах та підручних засобах переправилися штурмові загони 59-ї гвардійської та 78-ї стрілецької дивізій.

Інженерний батальйон спорудив переправу через річку та усував її пошкодження, зазнаючи великих втрат – загинули комбат, його заступник та помічник, командир роти. За 5 днів роботи на переправі в строю інженерного батальйону залишилося 30 солдатів та офіцерів.

8 травня на плацдармі тривали зустрічні бої, їх вели 176 та 179 стрілецькі полки 59 стрілецької дивізії, які займали південну, південно-західну та західну околицю Привілля.

9 травня 1943 року до плацдарму підійшли чотири свіжі інженерні батальйони, вони побудували мости для танків. Вночі 78 стрілецька дивізія переправилася на правий берег і відсунула фронт на 400-500 метрів.

У боях брали участь штрафні роти, а для підриву німецької бронетехніки використовували спеціально підготовлених собак-камікадзе.

Німці утримували частину Привілля, вони обстрілювали підрозділи червоноармійців, які закріпилися на плацдармі, з артилерії, і бомбардували їх авіацією. 13 та 19 травня противник здійснив масовані контратаки. На плацдармі проти радянських військ билися бійці т.зв. «Туркестанського легіону» - військові частини, сформовані німцями з військовополонених тюркського етносу.

Штаб 34 корпусу розміщувався в районі плацдарму. 21 травня, під час контратаки противника, осколком снаряда було поранено командира корпусу генерал-майора Г. В. Мухіна, 26 травня він помер у госпіталі в Москві.

23 травня було видано наказ командувача військами Південно-Західного фронту Малиновського про розширення та закріплення Привільнянського плацдарму. Наказувалося 59 і 78 стрілецьким дивізіям і 243 окремому танковому полку опанувати на Привільнянському плацдармі селищем 1 Травня. Після чого для оборони плацдарму мала залишитися 78 дивізія зі штрафними полками, а 59 дивізію потрібно було вивести в резерв.