LI. Регент

Двері до камери відкрились, і Юндер примружився, коли хтось посвітив йому лампою в обличчя. Через яскраве світло він не міг бачити, хто прийшов, але голос впізнав.

— Генерал, який вбив свого короля, — виділяючи кожне слово виголосив Ісао Корський.

— Я не вбивав короля, — прохрипів Юндер.

Йому майже не давали води, і слова відмовлялись проходити крізь пересохле горло. Ісао важко зітхнув і обернувся до вартових.

— Проведіть його до кабінету.

Юндера підхопили під руки. Не знімаючи з нього кайданок — навіть тих, що на ногах — проволокли коридорами до другого поверху. Ісао розмістився в тому ж кабінеті, який належав Ріоталі. Він навіть не змінив килима, і, коли Юндера усадили в крісло, погляд його опустився вправо, на пляму від крові. Слуги намагались відтерти її, але марно.

Ісао прослідкував за поглядом Юндера і вишкірився.

— Докори сумління? — Генерал мовчав, не відводив погляду від килима. — Ти привів до короля в кабінет озброєного повстанця. Дозволив вбити короля і навіть не спромігся затримати вбивцю.

Юндер продовжував мовчати й дивитись на килим.

— Подивись на мене, покруч, поки я не привів сюди твою доньку, — зашипів на нього Ісао, і генерал нарешті підвів голову. — Я схильний вірити, що ви це спланували разом. Ти й твоя навіжена мегінська шльондра. Або Ріоталі довіряв найдурнішому генералу в історії Алітеру. Неважливо. Мені потрібно, щоб ти повернувся до своїх людей. Сафонці вірні своєму лордові. Тож це або ти, або зрадливий пес Монтаро. Але його вже нічим не налякаєш.

Юндер нахмурився, не розуміючи.

— Ти не чув? — Ісао гмикнув. — Люіна згоріла від гарячки на світанку. Здається, північний клімат не пішов їй на користь. О, це ж ти її сюди привіз силою!

Юндер шумно видохнув. Очі його бігали по кабінету. Коли він лишив Адель з Люіною в столиці, обидві були здорові. І Ріоталі обіцяв, що попіклується про них. “Це ненадовго, — запевнив він його тоді. — Пару тижнів, і вони повернуться додому”.

— А Адель? — Голос Юндера зірвався.

— Вона втекла майже одразу. Тож Монтаро не підкориться. Лишаєшся тільки ти, генерале. І ти слухатимеш мене, якщо не хочеш, щоб з Пармелією сталось те саме, що і з її зрадливою матірʼю.

Юндер опустив голову і прикрив очі. Скільки днів він був у вʼязниці? Ісао Корський приїхав на світанку наступного дня після смерті Ріоталі. Він одразу наказав взяти генерала під варту. Юндер не пручався. Він і сам відчував себе винним у смерті друга. Ще за три дні був похорон Ріоталі. Це був вже четвертий день. Йому майже не давали їжі, і води теж було недостатньо. В голові паморочилось, а запʼястя і щиколотки пекло від кайданів.

— Твої люди зараз повертаються на північ. Ти зустрінешся з ними під Лівтераном. Там і зустрінеш Бетеля з мегінським військом.

— Мегіни так далеко на півночі? — здивувався Юндер. — Вони пройшли всю Саганію за… — Він збився з рахунку, скільки днів тому знайшов Ріну.

— Поки ні. Але я не довіряю Саганському. Він може вирішити домовитись з мегінським принцом і пропустити його військо.

— Було б краще, якби ми затиснули їх з двох сторін, — запропонував Юндер. — Ви з півночі, я з сафонцями з півдня. Якщо ми відведемо війська з Баконії, повстанці знову зберуться разом і підтримають військо Бетеля.

— Нехай їх буде якомога більше. — Ісао задоволено усміхнувся. — Ви стоятимете біля Лівтеранської дамби. І коли Бетель з повстанцями підійде до неї, відкриєте всі шлюзи.

Хвилину Юндер витріщався на лорда, впевнений, що почув його невірно. Не міг же алітерець наказати йому відкрити шлюзи на найбільшому водосховищі на півночі. Затопити половину Саганії, частину Сафонії й навіть кілька чималих міст на півночі Баконії. Саганія взагалі попри свою маленьку територію була найбільш густонаселеною провінцією Алітеру. Десятки тисяч містян загинуть якщо не від води, то від голоду наступної зими.

— Ви уявляєте, скільки алітерців загине? — прошепотів Юндер.

— Так. Але якщо не викорінити повстанців разом з принцом зараз, вони наберуть ще сили. І тоді ми точно не зупинимо їх.

— І це перше, що ви хочете зробити, ставши регентом? Як ви взагалі до цього прийшли?

— Памʼятаєте, як перший король Райден підірвав Монбурзьку дамбу? — Ісао піднявся і спробував знайти на полицях хоч одну історичну книгу. Але швидко розчарувався у виборі книг покійного племінника і повернувся до крісла. — Ми зробимо те саме. Але дамбу не підривайте, лишіть.

— Люди зненавидять вас.

— Скажемо, що це зробили повстанці.

— Затопили самі себе? — з іронією перепитав Юндер.

— Невдала провокація, яку ви, генерале, придушили. На жаль, в процесі сталась трагедія.

— Ви зробили те саме в Отраді… — Юндер замовчав і сильно стиснув очі.

В голові паморочилось сильніше, до горла підступала нудота, але шлунок був пустим, і чоловік обмежився лише кількома блювотними позивами, від яких у роті стало кисло. Лорд Корський спокійно споглядав цю сцену.

— Я не раджусь з вами, генерале. Я наказую.

— Я не служу вам. Я служив Ріоталі, і він мертвий.

— Ви дасте нову присягу. Мені.

— Ні.

— Ви дасте присягу, а інакше вас стратять як зрадника, разом з донькою. Я даю вам час подумати до вечора. — Ісао глянув на годинник, що висів на стіні. — Опівдні Масахіко коронують, а я стану регентом. На жаль, ви не зможете цього побачити, але донька вам перекаже. Її приведуть ввечері до вашої камери.

І він кивнув вартовим, які стояли біля дверей.

— Ні! — Юндер спробував вирватись, але його тримали міцно. — Не чіпайте Пармелію! Дитина не винна!

— Ні, але ви — так.

І Корський закрив перед носом Юндера двері кабінету. Вартові потягнули генерала далі по коридору, той вже не пручався, навіть голови не підіймав. Його кинули назад до камери, і світло знову згасло.

— Чоорт! — закричав Юндер і навіть вдарив ногою у стіну.

Але це ні до чого не призвело, а крик його вийшов ледь чутним.