XXXIX. Правда брехуна

— Мій королю.

Ріоталі підняв запалені очі від листа, який писав до мегінської королеві Обрієтти, і глянув на Арату Менлуарського.

— Леді Люіна й Адель Сафонські прибули до палацу. Їх розмістили в покоях на третьому поверсі. Вони під постійною охороною, як ви й наказали.

— Добре. — Ріоталі кивнув. Але стривожений погляд Арати змусив його насупитись: — Що ще?

— Генерал Сафонський. — Командир варти замʼявся. — Він увірвався до вʼязниці, мій королю. Шукає когось. Ми не перешкоджали йому, але…

— Все добре, Арата. — Ріоталі піднявся. — Я сам з ним поговорю.

— Відправити з вами когось з вартових, мій королю? Генерал виглядав… стривоженим.

— Не треба.

Ріоталі спустився до вʼязниці сам. Кілька хвилин він з подивом споглядав за Юндером: той по черзі відкривав кожну з камер і оглядав всіх, хто був всередині. Він тихо питав щось, і хоча Ріоталі був далеко і не чув, він здогадувався про суть Юндерових запитань. Лише одна людина в цьому світі була здатна перетворити його друга на неврівноваженого хлопчака. І Ріоталі був готовий до цієї розмови.

— Генерале! — гукнув він Юндера, і той зупинився, озирнувся.

Він дивився з підозрою, чорні очі виблискували у світлі ламп, але король все одно приязно усміхнувся.

— Що ти робиш, Юндере?

— Вона тут?

— Хто?

— Ріна. Вона тут?

— Юндере, я віддав тобі перед весіллям документи, що підтверджують її смерть.

— Я знаю, що вона жива.

— Ти бачив її?

Генерал промовчав і продовжив огляд увʼязнених. Він розглядав навіть старих чоловіків, які аж ніяк не були схожі на Ріну. Ріоталі підійшов ближче, а вартовим, які з побоюванням ходили за Юндером, наказав повернутись на свій пост біля входу.

— З чого ти взагалі вирішив, що вона тут? Якби вона була тут, я б знав. Думаєш, я б не сказав тобі?

— Ні, ти б не сказав. Тобі потрібна була Сафонія.

— Саме так! Мені потрібна була Сафонія. Мені потрібно було, щоб ти контролював Сафонського, і він не міг учинити третій осередок повстання на півдні! — Ріоталі ледь стримався, щоб не перейти на крик. — А де ти був у цей час? У Волварі?! Що ти взагалі робив у Волварі?

Юндер обернувся до короля, але не схилив голови.

— Адель впізнала Ріну на малюнках. Сказала, що вона весь цей час жила в Діарі. Що вона разом з повстанцями. Тому я поїхав у Волвар.

— І вона була там?

— Я не знайшов її. Я говорив з Ґілбертом.

— Він мертвий? — уточнив Ріоталі.

Юндер покачав головою, і король роздратовано цокнув язиком.

— Він сказав, що ти схопив її. Разом з Ірміном. Перед весіллям. І якщо я не знайду її тут, у вʼязниці, то ти її вбив.

Настала довга, тривожна тиша. Юндер, стиснувши зуби, дивився на Ріоталі, а король не міг відвести здивованого погляду від друга.

— І ти повірив йому? — врешті спитав він.

— Я більше не знаю, кому вірити.

— Тому ти не прийшов до мене, до свого друга, до свого короля, а натомість вирішив нишпорити у вʼязниці, повіривши словам повстанця.

— Ти вже кидав її до вʼязниці.

— І я вже пояснював тобі, що зробив це, щоб захистити Ріну. Лорд Корський хотів її стратити після того, як вона заявила мегінам, що він ґвалтував її!

— Але ж він зґвалтував її.

Король важко зітхнув, не маючи ніякого бажання сперечатись з Юндером. 

— Коли ти не знайдеш її тут, я чекатиму тебе у своєму кабінеті. Нам є що обговорити.

Ріоталі розвернувся і пішов геть, а Юндер продовжив оглядати увʼязнених.

Було вже за північ, коли до кабінету постукали. Король сам відкрив двері. Він впустив Юндера без зайвих питань і кивнув на крісла біля каміна. Вони раніше часто сиділи ось так біля вогню, говорячи про політику, про врожаї, про дрібниці, з якими кожен стикався щодня. Ріоталі любив такі вечори. Але це був не один з них: було спекотно, вогню в каміні не було, і Юндер не був схожим на себе.

— Вина? — запропонував Ріоталі, але генерал покачав головою. — То ти не знайшов її?

— Ні.

Король нічого не відповів, лише зробив ковток зі свого бокала. Вони мовчки дивились в пустий камін, Ріоталі пив вино.

— Тепер ти віриш мені? — врешті спитав він. — Баконія охоплена повстанням, Сафонський публічно підтримав зазіхання мого брата на трон, Корський відмовляється прислати більш як дві тисячі людей, бо боїться ескалації з боку Гоалії. Хоча я впевнений, що це ладиронці. Певно повстанці домовились з королем Альбертом в обмін на вчених.

— Він заперечує?

— Авжеж заперечує. Каже, що і вчені не в нього. В Саганії Рейзо Баконський виставив на площі портрети моєї матері. Стверджує, що вони належали його дядькові Мезео і що це доказ, що моя мати зраджувала з ним, а значить, я — його син. Огидні картини.

— Ти бачив їх? — здивувався Юндер.

— Бачив і спалив. Баконського затримали, кількох повстанців разом з ним. Він ридав і просив помилувати. — Ріоталі важко зітхнув. — Але це і підтримка Сафонії допомогли моєму мегінському брату зібрати дві тисячі воїнів. Ти потрібен мені, Юндере. Зараз як ніколи мені потрібно, щоб ти був на моєму боці.

Король підняв на друга свої світло-блакитні очі й ледь усміхнувся.

— Ти вбив її?

Голос Юндера затремтів. Він не хотів знати відповіді. Бо якщо король і справді зробив це, що тоді? Він не зможе вбити Ялі. Ні, тільки не Ялі.

Усмішка Ріоталі сповзла з обличчя.

— Навіщо мені це? Вона не подобалась мені, але я завжди знав, що ти кохаєш її, і приймав це. Навіщо мені вбивати Ріну?

— Як помер Хіроторі?

Король смикнув брови вгору, але зразу опустив.

— Джеймс Воррен його вбив, син Маркуса. Я сам знайшов його біля ліжка брата з пістолем у руці. Хіроторі був мертвий від кулі. Тоді я вбив Джеймса.

— А як помер Астрі?

— В бою з повстанцями.

— Якщо він помер в бою з повстанцями, Ріна б ніколи не приєдналась до них. Але й Адель, і Ґілберт стверджують, що вона з ними. Перевдягнена в чоловіка, вона переховувалась всі сім років саме від нас. Щоб ми її не знайшли. Ти її не знайшов.