XXIV. Дівчинка з півдня

Адель не часто доводилось бувати у столиці, а при дворі вона бувала і того рідше. Поки батько вів її заплутаними коридорами палацу, дівчина згадувала, коли востаннє була тут. Здається, ще при правлінні попереднього короля, Хіроторі, старшого брата Ріоталі, коли вона була малим дівчиськом. Батько бував при дворі частіше, і ніколи не погоджувався брати з собою ні її, ні дружину. Але цього року він не мав вибору: Адель була дебютанткою, і її присутності вимагав сам король.

Монтаро постукав у двері кімнати й обережно прочинив їх. Всередині Люсі, його дружина, марно намагалась заспокоїти Мей Корську. Пройшло вже більш як десять тижнів, змінився сезон, а дівчина так і не змогла пережити смерть батька.

— Люсі, — тихо покликав Монтаро дружину, — вже час зустрітись з королем.

— Я маю йти, леді Мей, — алітерка мʼяко вивільнилась з обіймів дівчини. — Я зайду до вас увечері.

Адель кинула зацікавлений погляд на почервонілі очі леді Корської, на її худе, бліде обличчя і неохайно вкладене волосся. Вона ще ніколи не стикалась із втратами чи смертю, і природна цікавість розпирала її зсередини, змушувала вдивлятись в дрібні зморшки на обличчі Мей до непристойності пильно.

— Ходімо, Адель, — смикнула її Люсі, і знову довгими коридорами вони вийшли в сад.

За столом вже сиділо кілька родин, які гостювали в палаці, але короля не було серед них: він грав у мʼяч разом з Масахіко, Пармелією й іншими. Побачивши Сафонських, Ріоталі випрямився і лишив дітвору.

— Лорде Монтаро, леді Люїно, леді Адель. — Він кивнув на знак привітання кожному і жестом запросив сісти за стіл. — Радий, що ви змогли нарешті вибратись з Діару.

— Мій королю. — Монтаро вклонився спочатку Ріоталі, тоді гостям, що сиділи за столом.

Серед них навіть були мегіни, на яких Адель витріщилась. Вони були інші: в різноколірному, вузькому одязі, який зовсім не був схожим на традиційні алітерські білі плаття, із розпущеним волоссям і яскраво-зеленими цятками на лобі.

— Опусти очі, — шепнула Люсі доньці, але та не звернула уваги на її слова.

Вона сіла на своє місце й одразу спробувала заговорити мегінською до гостей. В неї вийшло кострубато, із жахливим акцентом, але мегіни — а це були двоє жінок — переглянулись і радо вступили в розмову. Монтаро важко зітхнув, Люсі в паніці смикала доньку за руку під столом, а інші гості почали перешіптуватись між собою. Мало хто з алітерців міг бодай розуміти мегінську.

Ріоталі вичекав паузу у розмові й обірвав її:

— Леді Адель, як вам Лондір?

— О, він прекрасний, — без жодних докорів сумління дівчина перемикнулась на нового співрозмовника. Чи це були мегіни, яких вона зустріла вперше в житті, чи король Алітеру, вона почувала себе впевненою. — Я сподіваюсь обійти найближчими тижнями його весь. Що б ви порадили мені?

— Центральну площу? — Ріоталі задумався. — Соромно зізнатись, але я не так часто буваю за межами палацу. Тож це скоріше ви розкажете мені, де тут місця варті відвідування.

— Мій королю, це правда, що на кордоні з Гоалією знову неспокійно? — перетягнув увагу на себе дрібний пан з Корії, імені якого Ріоталі вже не міг пригадати, і розмови стали тягнутись на одні й ті самі теми з такою повільністю, що здавалось, навіть ті, хто брав безпосередню участь, були знуджені.

З появою Юндера всі пожвавіли: Адель вже майже вискочила з-за столу — Люсі ледь встигла її втримати на місці — пани обернулись до генерала. Юндер приїхав разом із Сафонськими спочатку в Діар, де вони провели декілька днів перед наступною поїздкою, а тоді й до столиці. І хоча Адель не бачила його всього лише день, вона вже встигла засумувати. Принаймні вона була впевнена в цьому.

— Генерале Койл, чи є якісь новини стосовно розслідування вбивства генерала Лондарського? — спитав Ісао Корський, який теж сидів за столом, але не подавав голосу до того.

— Так. Я знаю, хто вчинив злочин, і зараз мої люди шукають цього чоловіка. — Юндер глянув на Ріоталі, якому ще не встиг нічого доповісти, але той навіть якщо був незадоволений, ніяк це не показав.

— І хто ж це?

— Боюсь, це таємниця слідства, лорде Корський, — ввічливо, але холодно відповів генерал. — Ви дізнаєтесь про це на суді.

— Суді? — пирхнув Ісао. — Таких собак треба стріляти, а не слухати.

— Кожен житель Алітеру має право на чесний суд.

— Навіть якщо цей житель виступає проти існування Алітеру? Це ж були повстанці, чи не так? Їх в Баконії розплодилось, як щурів! Їм не сподобалось, що наш король відправив коменданта, з яким неможливо домовитись, от вони й вбили його.

— Ким би не був цей чоловік, це не скасовує його прав. Вірно, мій королю?

— Так, генерале, — погодився з Юндером Ріоталі, й Ісао відвернувся.

В іншому обід пройшов спокійно, якщо не брати до уваги, що Масахіко впав, поки біг за мʼячем, і розідрав новенький костюм.

Королева Джина запросила Адель на чаювання серед придворних дам, яке відбувалось після обіду тут же, в саду, але в іншій частині, поміж яскравих клумб з гіацинтами, розами й тюльпанами.

— Я думаю, вам буде цікаво при дворі, — розпочала розмову Джина. Нянька Рурі бігла за ними слідом, але королева не віддавала доньку — сама несла її на руках. — Ми маємо багато дівчат на виданні. Їхній дебют буде за три дні, на першому балу цього сезону. Вам вже є шістнадцять, леді Адель?

— Так, виповнилось минулого тижня.

— То це буде і ваш дебют теж. — Джина мрійливо усміхнулась, згадуючи власний. — Вашої руки проситимуть багато чоловіків. Не спішіть, оберіть того, кого покохаєте.

— Ви кохали короля, коли одружились з ним?

— Я кохала його задовго до нашого одруження, але ви не поспішайте.

Адель задумливо глянула на Джину. В її очах вона була ідеальною алітеркою: вродливою, світловолосою, із мʼяким характером. І Адель знала, що вона інша. Все життя вона росла з розумінням того, наскільки відрізняється від матері й інших шляхетних алітерок. Чула плітки про себе серед прислуги, а вчителі, яких наймав батько, бувало нарікали на те, що вона інша, не алітерка. Занадто голосна, занадто балакуча, занадто пряма. Тоді батько звільняв цих вчителів і шукав інших. Але відчуття інакшості від того не зникало. Часто Адель питала себе: якщо вона зовсім не схожа на алітерку, чи варто їй йти алітерським шляхом? Можливо вона б могла стати вчителькою, або художницею. Картографкою!