Розділ 3. XXIII. Дві жінки, один пістоль

Коли Ріна з Агнес прийшли до будинку Саймона Третса, навряд би їх хтось впізнав. На Ріні була довга світла перука, волосся Агнес було заплетено у химерні алітерські коси, що перетинались між собою. На обох чорні закриті сукні з довгими білосніжними комірцями, що йшли до самих грудей.

— Ми з госпіталю святого Рю, — представилась Агнес вартовим.

За кілька хвилин їх провели до вітальні. Будинок Третсів був невеличким особняком у північній Сафонії, в місті Солмір. Ріна була тут лише пару днів, і те, що вона не знала місцевості, нервувало. Але часу не було.

— Прошу. — Огрядний чоловік в окулярах жестом запросив їх сісти. — Я Саймон Третс.

— Анна Велш, — представилась Агнес видуманим ім'ям. — Я лікарка в госпіталі святого Рю. А це моя колега, Дороті Санз. — Ріна вклонилась. — Наш госпіталь розпорядився, щоб ми проводили профілактичні огляди всіх вагітних жінок у Солмірі. Пані Катаріна Третс чекає на свою четверту дитину, чи не так?

— О, — здивувався Третс і почухав свою бороду. — Я не чув про таке.

— Це новий указ короля Ріоталі, він набрав чинності лише кілька днів тому. Все заради здоров'я алітерського народу.

— Це відноситься і до нас?

— Авжеж! — Агнес удала, що щиро здивована питанням чоловіка. — Особливо це стосується здоров'я цвіту алітерського народу: науковців, вчителів, діячів мистецтва.

— Ну що ж, — явно потішений тим, що його записали до алітерців, Саймон аж розчервонівся, — тоді я вас проведу до дружини. Але я лишусь біля неї під час огляду.

— Авжеж, — Агнес піднялась і взяла у руки свою валізку з медичними інструментами.

Третс сам провів їх по коридорах особняка. Ріна подумки рахувала чоловіків, які потрапляли їй на очі. Двоє вартових стояло біля входу, ще двоє пройшли повз у коридорі, поки Третс вів до спальні дружини. Ще був дворецький, але це був вже старий алітерець, за нього Ріна не переживала.

— Катрі, — весело вигукнув Саймон, заходячи до кімнати, — дві лікарки прийшли тебе оглянути!

— Лікарки? — смаглява темноволоса жінка підвелась на ліктях і глянула на гостей. Виглядала вона вимученою. Вона була десь на двадцятому тижні вагітності, живіт випирав під легкою тканиною її домашньої сукні.

— Нехай оглянуть тебе, Катрі, вони з госпіталю святого Рю.

Пані Третс махнула рукою й опустилась назад на подушки.

Агнес підняла спідниці жінки й почала огляд, Саймон закашлявся і відвернувся.

— Дуже добре. — Лікарка помацала живіт. — Дороті, ти не могла б принести рушник і теплої води?

— О, я зараз скажу прислузі, — Третс думав гукнути когось зі служниць, але Агнес його зупинила.

— Температура має значення. Краще, якщо Дороті прослідкує.

— О, — на секунду Саймон розгубився. — Кухня на першому поверсі, справа по коридору.

Ріна кивнула і вийшла. Вона і сама знала, де кухня. Як і все планування цього будинку. Коли вона дійшла до сходів, то стикнулась з двома вартовими й ввічливо вклонилась.

— Пробачте, ви не могли б показати мені, де кухня? — повільно, добираючи кожне слово, щоб не запнутись, сказала Ріна.

Один з вартових кивнув.

— Слідуйте за мною.

Вартові розділились: молодший з них спустився сходами, щоб провести жінку до кухні, той, що старший — продовжив свій шлях другим поверхом. Саме те, що і потрібно було Ріні. Вона відстала на два кроки від алітерця і прослизнула у кімнату зліва від кухні, у комору, лишивши двері прочиненими.

Впевнившись, що у коморі нікого більше немає, мегінка підняла поділ сукні й дістала кинджал, прикріплений до ноги. За що Ріна любила алітерські сукні, так це за те, як легко було сховати у спідницях будь-що. До іншої ноги вона мала привʼязаний пістоль — найменший, який тільки придумали в Ладиронії, довжиною трохи менше за лікоть. Він не стріляв далеко чи влучно, але цього і не потрібно було. План полягав у тому, щоб взяти цей особняк під контроль без жодного пострілу. Ріна сховалась за дверима в очікуванні вартового.

— Це кух… — Алітерець обернувся і здивовано обвів очима пустий коридор, помітив прочинені двері. — Пані лікарко…

Він мав намір сказати ще щось, коли ступив до комори, але Ріна не дала йому завершити — швидким рухом вона вдарила його ножем у шию, притримала за плечі, щоб ніхто ззовні не почув, як опустилось на підлогу тіло. Він був живим ще з десяток секунд: намагався закрити рану на шиї руками, але Ріна увігнала лезо йому в ногу, перерізавши артерію і там, не даючи жодного шансу вижити. Вона піднялась і відтягнула тіло вартового в кут, витерла руки наскільки змогла, щоб кров не впадала в око. Їх було ще принаймні пʼятеро.

Іншого вартового Ріна знайшла на балконі на другому поверсі. Той курив трубку, глянув у її сторону і знову відвернувся. Врешті, що йому могла зробити жінка? Це дало Ріні можливість краще прицілитись.

— Що, знову заблукала? — насмішкувато спитав чоловік перед тим, як отримати ножем у скроню.

Він вмер моментально і без жодного звуку. Але він був важким. Ріна не змогла його втримати, і вони разом впали на підлогу, кров з рани лишила плями на її сукні.

Подумки жінка висварила себе. Якомога менше звуку і якомога менше крові на одязі — такий був план. Балкон був широким, Ріна відтягнула тіло вартового за стіну так, щоб зсередини будинку ніхто його не помітив.

Коли вона повернулась до спальні Катаріни, Третс навіть не звернув спершу уваги. Ріна кивнула Агнес, і та дістала зі своєї валізки скальпель.

— Ми не з госпіталю, пане Третсе, — сказала вона. — Ви зараз підете з Дороті до входу і покличете всередину вартових, які стоять на дверях.

Саймон глянув на Агнес і збентежено посміхнувся. Перевів погляд на Ріну, але та теж була серйозною. І хоч він не міг розгледіти закривавлений ніж поміж складок її спідниці, посмішка його сповзла.

— Про що це ви? Хто ви?

— Вам не обов'язково це знати. Якщо ви будете робити все, що ми говоримо, ніхто не постраждає.