XIV. Неочікувані проблеми

Ріна прокинулась від спраги. Вона перекотилась на спину і відкрила очі. Поруч лежав Альберт, але на секунду, всього на секунду Ріні здалось, наче їй все ще двадцять пʼять і поруч спить Юндер. Вона здригнулась і сіла. Весь жах останніх семи років знову опустився на її плечі.

— Спи ще, — пробурмотів уві сні ладиронською Альберт і хотів ухопити жінку, але вона вже піднялась, замоталась в його сорочку. Навіть якби одяг, в якому її сюди привели, і не став лахміттям за ніч, Ріна б все одно не наважилась йти в ньому по коридору зранку перед усіма.

Альберт розсміявся. Він сидів на ліжку голий, поклавши голову на руки, складені на колінах і підставляючи сонячним променям свою шию. Ріна залюбувалась. Як художник, що впіймав вдалий образ, як музикант, що знайшов потрібну тональність.

— Краще я накажу принести тобі сукню, — запропонував король.

— Краще штани.

Одягнувшись, Ріна хотіла йти, але король змусив її поснідати разом. Вони допивали чай — з самого Каносу! — коли з двору почулись крики. Спочатку лише кілька голосів, а за хвилину не менше десятка. Ріна вийшла на балкон і застигла: посеред двору шестеро охоронців били Артура. Поруч кричала Агнес, дарма намагаючись зупинити чоловіків. До них вже бігли уліадці, щоб захистити Артура, і Ріна теж зірвалась з місця і вискочила з кімнати. Альберт виглянув з балкона, присвиснув від здивування.

Коли Ріна прибігла, Артура вже відбили. Оллі притримував його на ногах, поки Агнес хаотично перевіряла, чи не має він серйозних травм. Ґілберт намагався заспокоїти Робба, Кріса і братів, які були готові кинутись голіруч на охоронців. Ріна стала поруч з ним.

— Чого стоїте?! — кричав зверху хлопчина у піджаку, вишитому золотом. Ліва вилиця його була розбита, а око вже значно заплило. — Схопіть їх всіх! Вони покривають злочинця!

— Це ти злочинець! — кричав йому у відповідь Артур, чим не робив ситуацію кращою. — Ще й ховаєшся за дупами цих віслюкомордих!

Позаду почувся сміх: король вже встиг вийти з палацу і неспішно наближався до них.

— Мій королю! — поспішив до нього хлопець у піджаку.

— Остіне Оутсе, — насмішкувато привітався Альберт, — ти знову створюєш неприємності?

Ґілберт роздратовано цокнув язиком: Артуру обовʼязково потрібно було побитися з сином радника короля. Сам радник Оутс вже теж біг від палацу до них.

— Мій королю, я гуляв по саду, коли цей… — Остін підбирав слово: — чоловік, накинувся на мене!

— Ти просто гуляв по саду, і на тебе накинувся один з наших гостей? — король задумливо глянув на Артура, який був схожим на того, хто міг вчинити щось подібне. — Що ти скажеш, хлопче?

— Він хотів нашкодити Агнес, — просто відповів Артур уліадською, бо хоч і розумів ладиронську через схожість мов, не вмів нею говорити. — Я побачив, як він схопив її за руку і потягнув за собою.

Ріна глянула на Агнес. Та і справді виглядала наляканою, але чи це було через дії ладиронця, чи через те, як обернулась ситуація, лишалось відкритим питанням.

— Я не робив цього, — впевнено відповів Остін. Його карі очі палали таким праведним гнівом, що Ріна йому майже повірила. — Я лише говорив з дівчиною! А тоді він накинувся на мене!

— А що скажеш ти, Агнес?

Дівчина здригнулась і опустила голову. Ріна знала, про що вона думала. Якщо скаже, що Остін намагався щось зробити їй, то викличе гнів його батька-радника, а це негативно позначиться на перемовинах. А якщо скаже, що ладиронець нічого не зробив, то Артура чекатиме суворе покарання, а можливо його навіть покалічать. Ґілберт перший прийшов на допомогу дівчині:

— Кажи, як було, Агнес, ти в безпеці, — запевнив він і обійняв за плечі.

Агнес відкрила рот, але поглядом вловила руку Ріни, що водила пальцями зі сторони в сторони. Підібгала губи.

— Це все через мене, — нарешті вимовила дівчина. — Пан Оутс підійшов до мене, коли я гуляла в саду, і я злякалася. Я закричала, і Артур подумав, що мені хочуть нашкодити. Я не думаю, що пан Оутс мав на увазі щось ще, крім як поговорити зі мною. Це все через мене, королю Альберте, — Агнес хотіла впасти на коліна, але Ґілберт втримав її за плечі. — Якщо когось потрібно покарати за те, що сталось зі паном Оутсом, прошу, нехай покарають мене.

Альберт поблажливо усміхнувся. Він був у доброму настрої й був готовий махнути рукою на всю ситуацію, але вмішався радник:

— Мій королю, ми не можемо ігнорувати напад на особу з королівської родини у вашому ж палаці.

Особами з королівської родини Оутси були з натяжкою. Вони були настільки далекими родичами, що не могли б претендувати на трон навіть у мріях. І все ж вони були родичами короля. Альберт співчутливо глянув на Артура, який лише тепер почав розуміти, в якій ситуації опинився.

— Візьміть під варту уліадця, — махнув рукою король. — Мені не потрібні проблеми у палаці. Коли їхатимете, Ґілберте, то заберете його.

— Дозвольте закрити його в кімнаті, королю Альберт, — попросив Ґілберт.

— Нехай.

— Але, мій королю, — вмішався радник Оутс. — Чи не занадто легке покарання ви обрали?

Альберт глянув на чоловіка, але нічого не відповів. Настрій його вже зіпсувався.

— Сьогодні після обіду я чекатиму вас, — сказав він Ґілберту. — А, і ти, Джо, теж прийди.

Він пішов, а Ріна запитально глянула на Ґілберта. Той смикнув бровою, що означало, що він нічого не знав.

— Наступного разу король так легко тобі це не спустить, уліадцю, — наостанок кинув Артуру Остін Оутс і пішов за своїм батьком. Він трохи кульгав на ліву ногу, бо Артур, схоже, встиг вдарити його не тільки по обличчю.

— Йолоп! — Ґілберт підвісив важкий потиличник Артурові, який відчувався болючіше за стусани охоронців. — Агнес, Джо, гляньте, чи в нього кості цілі.

Артура закрили в одній з кімнат на другому поверсі, а біля дверей приставили двох вартових.

— Пробач мені, Артуре, — Агнес обробляла рани хлопця, Ріна лишилась біля дверей і задумливо споглядала цю сцену. Вони походили на закоханих. Так, Артур був на пару років молодшим за Агнес і здавався Ріні тим ще дитям, але сьогодні, коли він показав свій характер, вона стала поважати його більше.