8. Хлопець, на когось схожий

Стяжка вийшла ідеальною.

Спочатку Любомир трохи бурчав, коли вони не знали, як ввімкнути бетономішалку, і ще більше бубонів, коли цемент вийшов занадто рідким:

— Їй-Богу, хлопці, ви таке якби вперше цемент мішаєте!

Ед списував усе на те, що стяжку вони справді рідко роблять, а Денис бідкався на пісок, мовляв, він якийсь не такий, який беруть зазвичай — меншої фракції (це слово підказав гугл під час пошуків за запитом "як мішати цемент").

Зрештою, з горем пополам і з Любомировими виправленнями стяжка почала заливатись. Нехай "майстрам" бракувало вмінь, але господар мав досвід. З його завзяттям робота йшла швидко, за півтора дні вдалося все зробити.

— Мої руки, — хникав після того Ед, ледве знаходячи сили, щоб піднести до рота пляшку мінералки.

Денисові м'язи, звиклі до тренувань, боліли трохи менше, але теж давалися чути.

Зате була гарна новина — стяжка мала висохнути, як мінімум два-три дні по ній не варто було ходити, тож Любомир сказав приходити вже наступного понеділка. Він заплатив за роботу за тарифом, який сказали хлопці, цього разу пошукавши ціни в інтернеті і зробивши невелику знижку по тій самій "програмі лояльності".

— Ну то добре, дякую, хлопці, до понеділка, приходьте, пошпаклюємо стіни, — підсумував Мар'янин батько. — Тільки Денисе… Ходи-но на два слова.

Вони відійшли трохи вбік, до винограду, під яким раніше Денис розмовляв з Мар'яною. Любомир переминався з ноги на ногу, супився, перш ніж раптово спитати:

— У вас з Мар'янкою що?

Приїхали. До такого життя Дениса не готувало. Ось і перша "чоловіча" розмова з батьком дівчини. Він почухав потилицю і вирішив відповісти чесно:

— Ваша дочка мені подобається. На цьому поки що все.

Любомир кивнув, про щось помізкував, а тоді поплескав Дениса по плечі.

— Ну, дивись мені. Я тут так собі подумав... Ти хлопець непоганий, не якийсь лінтюх чи безтолковий мажор, вмієш руками заробляти… Це добре. Але... Моя Мар'янка… Вона дівчина завидна, розумна, не мороч їй голову просто так. Якщо щось серйозне плануєш — то інша справа. І підеш на ту здибанку з друзями Тараса — приглянь за нею, щоб там все було добре. Домовились?

Чоловік кректав, прочищав горло, доки говорив, і дивився максимально суворо. Навіть важко було сказати, хто почувався більш некомфортно від цієї розмови — він або Денис.

— Домовились.

***

Кілька вихідних днів на практиці означали єдине: Денис міг відпочити від ремонту і зайнятися нарешті власними важливими справами. Він обміняв Павлову бляшанку на свій кабріолет і в задоволення погасав вулицями Винників, насолоджуючись приємним для вух гудінням (а не бряжчанням) двигуна. У такі моменти в голові починали грати мелодії, які він просто мугикав, а потім у своїй студії причесував, міксував, робив з них композиції для дискотек.

Студію Денис облаштував у спорткомплексі. Поруч з його кабінетом була невеличка кімнатка без вікон, яка раніше слугувала підсобкою, а тепер трансформувалась у гарне місце для роботи. Саме тут, у цих чотирьох стінах, він ставав собою справжнім, таким, як ніде більше і ніколи.

Тут він записував свої мікси, підбирав семпли, працював над власними композиціями. Нехай не вважав музику справою свого життя, але вона була його прихистком, зоною комфорту, єдиним способом самовираження.

Вирішивши робочі питання споркомплексу, які назріли за час його відсутності, Денис влаштувався у студії, щоб трохи попрацювати над музикою. У суботу і неділю він виступатиме на закритих вечірках, тож слід підготуватися. До того ж, на липень заплановано багато дискотек, а ще є невиконана обіцянка допомогти з музикою одному знайомому поп-співаку. Справ по горло, а він займається якоюсь дурнею — ремонтом для батьків дівчини, на яку запав. 

При згадці про Мар’яну усмішка сама випливла на його вуста. І ця усмішка означала єдине: затія з ремонтом — не дурня. Бо дурня не змушує усміхатись, дурня не зводить з тою, від кого серце у грудях бігає марафон.

Може, якраз усе, чим він займався до цього ремонту, — дурня?

“Тоді як ти живеш? Чого хочеш від життя?”, — згадалися запитання Мар’яни.

Аж дивно, що сам себе ніколи цього не запитував. Дотепер. Бо конкретно зараз він хотів її, а там — видно буде.

Денис зітхнув сам до себе і ввімкнув на апаратурі мікс, який скомпонував недавно, але хотів підправити. З головою занурився у роботу, але в двері постукали і відволікли.

— Заходьте.

Він очікував побачити адміністраторку, когось із тренерів споркомплексу, Еда чи навіть Папу Римського, але аж ніяк не мачуху.

— Привіт!

Вона зайшла ходою королеви і одразу сперлася на робочий стіл, за яким він працював. Була у легінсах, спортивній майці і з рушником на шиї. Спітнілою не виглядала, отже лише збиралася на тренування. 

— Привіт. Я трохи зайнятий. Щось потрібно?

Денис продовжив працювати, більше не дивлячись на неї.

— Зайшла глянути, як ти — вдома майже не з’являєшся.

— У мене все добре. Справ багато.

Ніна кивнула, задумливо подивилася на нього, але оскільки продовжувати розмову не збирався, кинула оком на стопку афішок на столі і почала їх ліниво перебирати.

— У мене в подруги день народження в липні, ювілей — тридцять п’ять. Хочемо з дівчатами приготувати сюрприз їй — як в юності, сходити розважитись… Може, на якусь дискотеку… Порадиш щось?

— Вибирай з листівок, там всюди я виступаю. 

Вона зупинилася на одній з афішок з гучним заголовком “Secret Party”. Поруч з логотипом клубу було вказано ім’я ведучого вечора, а тоді діджея — DJ Bacchus.

— Діджей Бак... Бах...

— Бахус. Або Вакх.

— Діджей Вакх… — прочитала задумано і трохи сівшим, низьким голосом додала: — А персональний виступ ти міг би організувати? Для мене. З подругами.

Від навіть бровою не повів.

— Звісно. Міг би. Заразом і тата запросимо.

Ніна вкотре напрошувалася на те, щоб він розповів батькові про її недвозначні загравання з ним. Вже давно так і зробив би, якби не знав, що батько не повірить і у всьому звинуватить його, сина, — надто вже замилила йому очі дружина. А ще мовчав заради молодшої сестри — капосного, але милого створіння, якому не хотілося псувати життя домашніми скандалами.