7. І знову коню під хвіст

— Яка стяжка? Що значить “стяжка”? — обурювався Ед і потирав сонні очі. — Ти ж казав, що до кінця тижня — і все. Я думав, ми завершили.

— Плани неочікуано змінилися.

Вони стояли під воротами. Денис, жвавий після ранкової кави, спирався на капот Павлового авто. Ед, невиспаний і злий, зітхав і обурювався.

— Що, тобі вчора нічого не перепало і хочеш ще спробувати?

— Мар’яна обіцяла ще побачення, якщо стяжка вийде ідеальною. Шляху назад немає.

— Та що це за дівчина, яка такими варварськими методами змушує себе добиватись? Ти не міг знайти таку, як більшість, — щоб просила подарунків, квітів, романтичних побачень?

Ед побурчав, похникав, але всівся в авто. Денис зайняв місце за кермом і відповів:

— Міг. Легко міг. Але не хочу. Якщо чесно… Це важко пояснити, — він сперся потилицею на підголівник, задумано дивився на вулицю, яка за якусь сотню метрів зустрічалася з вулицею Мар’яни. — Вона така… Щось у ній є.

— Ясно. Ти втріскався.

— Ну не перебільшуй аж так.

— Це я перебільшую? Ти себе збоку бачив? Ти весь минулий тиждень міг ходити у спортзал і чіпляти там кожного дня іншу кралю, а ввечері ще й у клубі чіпляти. Міг сидіти у студії і клепати свої мікси. А ти чим займався? Ремонтом, бляха! Я втрачаю тебе, друже. Одумайся!

Ед емоційно розмахував руками, а вкінці навіть поклав долоню Денису на передпліччя, і це, чомусь, роздратувало.

— Припини. Нам з тобою вже не по п’ятнадцять. Ти теж, до речі, можеш завести дівчину і вкласти трохи своєї дурної енергії у стосунки.

Обличчя Еда трансформувалося в кислу гримасу.

— Взагалі-то нечесно виходить. Якщо вже ми робимо ремонт, я б теж хотів взамін нього отримати дівчину. Спитай у своєї Мар’яни, чи немає у неї якої-небудь подруги.

Вони жартівливо гиркались усю дорогу до Мар’яниних батьків, але щойно вийшли з авто, влилися в натреновані за минулий тиждень образи.

— О, хлопці! — зустрів їх радісно Любомир і одразу перейшов до справи. — Зараз на чорнову стяжку стелимо гідробар'єр, пінопласт, фольгу і демферну стрічку, тоді їдемо по труби і ще трохи цементу докупимо, тоді стелимо труби, а тоді заливаємо чистову стяжку.

Першим відкриттям стало те, що існують чорнова і чистова стяжки. Другим — те, що батько Мар'яни зібрався працювати разом з ними.

— Я взяв відпустку на два тижні, то разом з вами попрацюю — швидше буде, — пояснив він.

Денис подивився на мішки з цементом і пісок, на бравого Любомира, на бетономішалку. Вже готовий був до чистосердечного зізнання і втечі, але… Але раптом згадав вечір, усмішку Мар'яни, її солодкі губи зі смаком вина і полуниць. Передумав.

— Ну й дідько з ним, — пробубнів сам до себе. — Стяжка, то стяжка.

Ед був явно у меншому захваті, тому для заохочення Денис стиха запропонував:

— Допоможеш мені з цим ремонтом да кінця, проси, що хочеш. Можу тобі дати кабріолет на кілька тижнів. Або безкоштовно відіграю вечірку в тому барі, який твій тато намагається спихнути на тебе.

Друг примружився, але, трохи поміркувавши, відповів:

— Е ні, так просто ти не відбудешся. Я подумаю і вигадаю щось цікавіше.

— Домовились.

На щастя, робота з Любомиром була відносно легкою — він сам давав інструкції, що і як робити. Денис узяв правильний курс — завів мову про політику і справи насущні:

— А що ви думаєте про те, що нас приєднали до Львівської ОТГ?

— Що я думаю? — обурився батько Мар'яни. — Дідька лисого нам тепер буде, а не ремонт вулиць!.. Отут стеліть… Були містом шістсот п'ятдесят років, а тепер що? Отак під стіною рівніше… Взяли і до Львова приєднали! Ми збирали підписи, але хто нас слухав… 

Він бідкався і бідкався, попутно підказуючи, як стелити целофан, а за ним пінопласт і фольгу, вже на якій мали лежати труби для опалення. За тою розмовою й не зважав, що хлопці "мілко плавають" у подібній роботі. Ед допомагав другу заговорити йому зуби, і робота йшла майже без косяків.

— О, як ми швидко впоралися! — зрадів Любомир по обіді, коли все постелили. — Молодці, хлопці. Бо оті майстри, які мені будували цей будинок і чорнову стяжку заливали, такі ледарі!.. Так, тепер їдемо по труби і цемент. Допоможете мені завантажити?

Вони поїхали у великий будівельний магазин у Львові, де Любомир довго приглядався і обмацував кожну трубу, а потім ще прискіпливіше приглядався до цементу. Денис дивився на нього і усміхався. Люди, які горять мрією, завжди викликають захоплення.

А ще він вдивлявся в лице цього поважного, серйозного чоловіка і безпомилково знаходив риси Мар'яни. Все-таки вона дуже схожа на свого батька — і зовні, і характером.

Кажуть, якщо дівчина схожа на тата, буде щасливою у житті. Які в нього, Дениса, шанси стати її щастям?

Він осмикнув себе, усвідомивши, в які непрохідні хащі завели його думки.

Треба ж, щастям. Розфантазувався.

— Так, хлопці, вантажимо і поїхали. Тільки заїдемо кудись перекусити, добре?

Вони втрьох завантажили труби з цементом в "бусик" і поїхали назад у Винники. Любомир з'їхав з об'їзної дороги на центральну вулицю і одразу ж пригальмував біля невеликого придорожнього кафе.

— Тут їсти будемо? — спохопився Ед.

— Так, тут смачно готують! Я пригощаю, не переживайте.

Любомир вийшов з салону, а хлопці переглянулись. Ед зітхнув:

— Які шанси, що мене не впізнають у моєму кафе?

— Ні дня без пригод, — Денис поплескав його по плечу. — Ходімо. Прорвемось.

У кафе були зайняті лише два столики. Любомир твердим кроком попрямував до вільного столика прямо навпроти барної стійки. За ним йшов Денис, а вже ззаду плентався Ед, прикриваючи рукою лице так, наче в очі б'є сонце.

— Добрий день! — привіталась працівниця за барною стійкою, а з дверей поруч як по команді вибігла молоденька офіціантка з меню.

— Добрий-добрий, — відповів Любомир, всідаючись за столик.

Денис сів на стільчик поруч і спробував переманити увагу офіціантки на себе, доки Ед затулив обличчя коричневою текою, в якій було меню, і вдавав, що розглядає перелік страв, котрий і так знав напам'ять. Воно, може б, і нічого страшного, якби впізнали, але у костюмі Супер Маріо було якось… некомфортно перед підлеглими. Особливо перед цією дівчинкою-першокурсницею, яка на літо влаштувалась в кафе офіціанткою і кликала його "паном Едуардом", бо просто на ім'я називати соромилась.