6. Діоніс з Винників

Мар’яна не збиралася надто чепуритися перед побаченням. Так, для годиться, планувала лише розчесати волосся і вмити лице.

Але якимось чином, зовсім випадково так вийшло, що о пів на десяту вечора вже стовбичила перед вікном у новій лляній сукні, з макіяжем і трішки підкрученим волоссям.

Денис запросив її на нічне побачення. Деталей не повідомляв, але сказав, що заїде перед десятою.

А її брав легкий мандраж від хвилювання. Так, наче вперше на побачення йти, їй-Богу. Сердилася на себе за те, що очікує більше, ніж слід, але як спинитися, коли з голови не йде темний магнетичний погляд?

Чим закінчиться цей вечір? Знову спільною ніччю? Поцілунком? Запрошенням на наступне побачення?

“Чекаю під будинком”, — прийшло повідомлення.

Нарешті! Могла й розфантазуватися, якби довелося ще залишитися трохи наодинці з думками.

Для годиться вона зачекала ще дві хвилини, а тоді спустилась. Денис стояв прямо навпроти входу у під’їзд, спершись на капот авто, що блимало на аварійці. Був одягненим у чорну сорочку з закоченими рукавами і двома розстебнутими верхніми ґудзиками. От не хотіла, але подивилась на його сильні передпліччя, тоді — на гострі ключиці у розрізі сорочки і мало не ляпнула пропозицію залишитися в неї.

Ні. Стоп. Згадала! Треба вдавати, що це побачення не так вже її й цікавить. І взагалі — вона не погоджувалась, цей нахаба просто поставив її перед фактом!

— Ти гарна! — сказав Денис, відкриваючи перед нею дверцята.

— Ти теж нічого.

— Ще жодна дівчина не казала, що я нічого. Переважно кажуть, що я щось із чимось.

Ну от. Усміхатись вона теж не хотіла, але усміхнулась. Треба ж, який провал, Мар’яно.

— То куди ми їдемо? — спитала, коли він сів поруч і завів автомобіль.

— В одне неймовірне місце. Ти там точно… була.

На вулиці майже стемніло. По місту ввімкнулось вуличне освітлення і припинився дитячий галас, до якого так звикла Мар’яна, живучи в районі заселених сім’ями новобудов.

Авто підозріло торохкотіло, наче під капот хтось наскладав скляних слоїків, і вона мимоволі вчепилась у пасок безпеки. Денис глянув краєм ока, сказав:

— Не бійся, права у мене забирали лише раз. Та й це авто цілком безпечне, якось було на техогляді… Років п’ять тому.

— Не смішно.

— Справді?.. Мій тато каже, що у нелегкій місії клеєння дурня мені немає рівних.

Мар’яна зітхнула. Відпустила пасок і склала руки на грудях. Уже починала шкодувати, що погодилась на побачення з хлопцем, який тільки те й робив, що шкірився і молов нісенінтниці.

— А ти можеш хоч разок побути нормальним і не клеїти дурня?

Фірмова дурнувато-сексуальна усмішка сповзла з його обличчя. Хоча ні, якось так вийшло, що сповзла лише дурнувата частина усмішки, бо сексуальність залишилась.

— Можу, — відповів Денис стиха, так, що голос набув оксамиту. — Але є два варіанти: або я клею дурня, або я клею тебе.

На секунду він відволікся від дороги, впився темним поглядом в її лице, і Мар’яна затамувала дихання. Раптом згадала, що ось саме такого його — серйозного і впевненого — побачила за діджейським пультом, а погляду відвести не змогла. Так і витріщалась пів ночі, доки він не завершив свій виступ і доки алкоголь у крові не підштовнув її до сміливого вчинку — підійти першою.

— Що ж, — зітхнула, відвертаючись до вікна, — краще тоді вже клей мене. Зрештою, ми для цього й зустрілися сьогодні, хіба ні?

— Ну, дивись, ти сама дозволила.

Авто перетнуло центральну вулицю міста, минуло тютюнову фабрику і, круто повернувши, з’їхало вниз дорогою, що вела до міського ставка. Денис припаркувався на стоянці біля величезної площі. На пагорбі поруч підсвічувався старий костел, нещодавно відремонтований, а на площі вже горіли ліхтарі.

Вийшовши з авто, Мар'яна одразу ж вловила нюхом терпкий, задушливий цигарковий запах, що розходився від тютюнової фабрики і огортав усе місто.

Денис відімкнув багажник, дістав два пледи і плетений кошик, схожий на ті, з якими йдуть до церкви на Великдень, хіба що трохи більший.

Площа була безлюдною. Лише на протилежному березі ставка відпочивала гамірлива компанія.

— Ходімо ось там сядемо.

Денис притримав пледи під пахвою і, не питаючи, взяв Мар'яну за руку, повів до ставка.

На березі, між ставком і тротуаром, стояла триметрова статуя чи то єдинорога, чи то коня, сплетена з дротів і прикрашена крилами з пір'я. Мар'яна згадала, що нещодавно читала про неї в новинах: два підлітки-бешкетники були поцупили крила, але міські камери спостереження їх вирахували, тож батькам довелося сплатити штраф і пережити публічний сором.

Один з пледів Денис постелив на газон позаду статуї, ближче до води, а інший дав Мар'яні.

— Це на випадок, якщо змерзнеш.

Вона сіла на постелений плед і повернулась, глянула на статую позаду.

— Ти запросив мене… коню під хвіст.

Денис засміявся.

— Ти не знала? Це найромантичніше місце у всіх Винниках. Романтичніше хіба що купальня у лісі… під хрестом.

— То не купальня, а святе джерело.

— Справді? А я там купався голим. Якось не свято, так?

Вона хотіла б стриматись, але не змогла, розсміялась.

Ну що за блазень! В іншому випадку постійні жартики її роздратували б, але йому… личило. А їй подобалося почуватися легко і несерйозно поруч з ним.

— То який план побачення?

Денис поставив на плед кошик і сів сам. Подався трохи вперед, ближче до Мар'яни.

— Як я й казав: вино і поцілунок.

Вона задивилась на його губи. Наче й звичайні губи, але чимось вони її притягували. Вже майже наважилась подались вперед, коли Денис усміхнувся і нахилився над кошиком.

— Сьогодні у меню німецький Рислінг.

Мар'яна очікувала побачити дешеву пляшку пійла за сімдесят гривень, але він дістав біле сухе вино з етикеткрю, яка виглядала недешево. Крім цього, в кошику були сир і полуниці, а ще скляні келихи (не паперові стаканчики!).