2. Руки-ножиці

— Ну, де ти пропадаєш?

Не відчиняючи дверцят, Ед застрибнув у Денисів жовтий, як вода з-під крана у Винниках, кабріолет.

— Батько піднапряг. Треба було вчора трохи попрацювати.

— На вихідних?

— Там у спорткомплексі запара була з новими тренажерами.

— Так а чого ти?

Денис подивився на друга як на недоумка. Або на забудькуватого недоумка.

— Ед, спорткомплекс з минулого року на мене переоформлений. Хто ще ним має займатись?

З численних магазинів, ресторанів і розважальних закладів, які належали його батьку, Денис найбільше облюбував спортивний комплекс. Тож коли настав час перед черговими виборами в обласну раду переписувати на родичів майно, батько спихнув старшому синові саме цю невеличку частину власного бізнесу.

— А в п'ятницю як туса була? Сорі, не зміг прийти, мене Макс з компанією потягнув у Жовкву на відкриття нового бару.

— Туса як туса, — Денис відмахнувся, а тоді відхилив потилицю на підголівник і, щось пригадавши, широко усміхнувся. — Крутіша туса у мене була після клубу. Особливо, зранку.

— Закадрив якусь кралю? — Ед заграв своїми світлими густими бровами, націливши допитливий погляд на друга.

— Швидше вона мене. Сама підійшла після мого виступу. Тільки не краля, а справжня фурія.

— Ого, було так гаряче?

— Не те слово. А ще гарячіше зранку, коли прийшла її мама.

Ед розсміявся.

— Ти ще не одружений чоловік?

— Не діждешся. Але вона мене вибісила, тому так просто тепер не відкараскається.

— А номерами хоч обмінялись?

— Ні, лише з її мамою.

Під шокованим поглядом друга і під його хихотіння Денис розповів про події позавчорашнього ранку, особливу увагу зосередивши на тому, як заляпав цементом джинси.

—...Там стояла миска, у воді були намочені інструменти. Я сипнув цементу з паперового мішка, розмішав, а тоді взяв плитку, намазав і приліпив до стіни. Ну, щоб щось типу робити. Але доки мішав… Коротше, моїм улюбленим "левісам" триндець.

Він довго побивався за свої штани, але Еда ця історія мало торкала, куди більше цікавила дівчина.

— Чекай-чекай, це ти, виходить, у клубі у Львові закадрив кралю… тобто, фурію, яка живе на сусідній вулиці у Винниках? Оце хохма!

Авто стояло припаркованим на вулиці, де Едуард з Денисом виросли. Вона вела прямо до лісу і з обох боків була забудована розкішними маєтками. Якщо їхати в інший бік, вулиця впиралась у перехрестя, а перетнувши його, змінювала назву і обростала новими житловими комплексами. Ось там і жила Мар'яна. І туди зараз дивився Ед.

— А вона знає, що ти їй майже сусід? І взагалі, знає, хто ти?

— Ти хотів спитати, чи знає вона, хто мій тато, — Денис скривився і нехотя відповів: — Не знає. Я їй свого прізвища не казав. Сказав би — точно пішли б у храм Петра і Павла.

— Що-що?

— Не зважай.

Ед розтулив рота, щоб щось спитати, але завадив телефон Дениса, який озвався гучним брязькотом.

— А ось і мама.

— Чия?

До нього іноді доходило дуже довго. Денис лише мотнув головою і відповів на дзвінок.

— Добрий день, пані Валентино!

Ед з роззявленим ротом слухав про якусь плитку, утеплення, пароізоляцію та інші слова, які його друг повторював за співрозмовницею максимально серйозно, так, наче знав, що вони означають. П'ятихвилинна розмова закінчилась словами:

— Домовились, приїду завтра подивлюсь… Звичайно, я вільний. Можу взятися за роботу у найближчі дні.

Жіночий голос у телефоні зреагував бурхливою радістю, а найкращий друг поруч мало не вдавився повітрям від почутого.

— Ти що, серйозно зібрався погратися у майстра? — вигукнув Ед, коли Денис поклав слухавку.

— Я доведу цій зазнайці, що здатен руками не лише тицяти у діджейський пульт.

— Але ж ти справді здатен руками лише тицяти у діджейський пульт.

Денис скоса зиркнув на друга і прикусив губу.

— Гугл мені в поміч.

Ел склав руки на грудях, хвилину про щось подумав, а тоді неочікувано пожвавішав.

— А дідько з ним! Це буде весело, і я хочу це побачити! Я з тобою!

— Жартуєш?

Запитання прозвучало для проформи. З чотирирічного віку вони підтримували один одного у кожній авантюрі. Разом заварювали кашу і разом потім її розхльобували. Виняток — Денисів самостійний рейд у подвір'я сусіда по соковитий виноград. Ед тоді лежав зі зламаною рукою і досі собі не пробачив, що теж не отримав шраму від собачих зубів на щиколотці.

— Звісно, я в ділі!

— Тоді треба все продумати, — Денис замислився. — По-перше, не смій розпатякати моє прізвище.

— Та коли це я до тебе звертався Козленко?

— По-друге, тобі теж краще псевдонім придумати.

— Це чого?

— Майстер з ремонту Ед — звучить, наче для порнхабу. Будеш… Едік.

— Едік? — скривився друг. — Не знущайся над іменем, яке мені дісталося від дідуся!

— Як хочеш. Тоді… плиточник Едуард?

— Ну ні... Тут краще щось таке вигадати... Може... Знаю! Майстер з поклейки шпалер Едвард-руки-ножиці!

— Хіба що Едвард-руки-з-задниці. Ти хоч знаєш, який вигляд мають шпалери, коли не на стінах?

Ед закотив очі під лоба.

— Можна подумати, ти знаєш!.. О, а де батьки цієї твоєї фурії живуть?

— Теж у Винниках. У старому приватному секторі.

— Це треба їхати… Ми ж не на цій тачці поїдемо? Нас одразу викриють.

— Так, треба щось вигадати.

Денис почухав потилицю, міркуючи про те, чи не даремно він взявся за цю справу. Але приз обіцяв бути солодким. Здивування і повага в глибоких сірих очах його нічної фурії дорого вартували. Ці очі він точно хотів би ще побачити.

І не тільки очі, якщо зовсім чесно.

***

День видався напруженим. Мар'яна провела два заняття з англійської і одне з німецької, між тим з'їздила на пошту по нові книги з корейської, яку досі підтягувала, а вечір збиралася присвятити перекладу документів на польську для однієї знайомої. Але, як завжди, після важкого робочого дня колега і подруга Зоряна норовила затягнути її у якийсь бар.