1. Дз-з-з

Дз-з-з. Дз-з-з. Дз-з-з.

Що це? Муха? Будильник? Семен Іванович?

Мар'яна застогнала і, подумки порахувавши до трьох, розплющила одне око.

В поле зору не потрапила жодна живність, а телефон лежав мовчки. Отже, дзвонили у двері.

— Просила ж сьогодні прийти пізніше.

Майстер, якого знайшла в інтернеті, на днях почав робити їй ремонт на балконі-лоджії. Однак після ночі у клубі було відверто не до нього.

Точно, ніч у клубі!

Вона ляснула себе по чолу, а тоді ляснула долонею ліжко поруч.

— Ай, — сонно озвалося ліжко.

Точніше, озвалася широка, засмагла до апетитного бронзового відтінку, підкачана і гола чоловіча спина.

Друге око розплющилось саме собою. Мар'яна сіла на ліжку і зітхнула. Треба було випити на половину коктейля менше, щоб краще пам'ятати ніч з цим красунчиком. Хто він там, діджей?

— Не ай, а доброго ранку. Вставай вже, до мене прийшли.

"Дз-з-з", — знову нагадав про себе дзвінок у двері, а за ним почулося гримання. І чого той Семен Іванович так нахабніє? Вона йому, врешті, за ремонт платить, а не нищення. Ще бракувало, щоб двері виламав.

На щастя, нічна сорочка була на ній. Мар'яна підвелась, ще раз кинула оком на красунчика-діджея, який вже почав прокидатись, і вийшла в коридор.

— Йду-йду, — гукнула дверям, що двиготіли від стуків.

Вже потягнулась до замка, коли з того боку донісся голос:

— Мар'яно, ти вдома? Чому не відкриваєш?

Голос належав не Семену Івановичу.

Сонливість як рукою змело.

— Е-е-е, почекай, мамо, ключі шукаю!

Вона кинулась назад і з розбігу врізалась у свого красунчика.

— Де твоя футболка? — насварилась півшепотом, витріщаючись на його фігурні груди і прес, наче витесані з мармуру.

Статуї різних там Давидів позаздрили б. Довелося відвести погляд, доки не захлебнулась слиною.

— Це я тебе хотів спитати, де моя футболка. Вночі її з мене знімала ти.

Його сонні темно-карі, майже чорні очі, невинно закліпали, а тонкі губи розтягнулася в задоволеній усмішці — наче в кота, який нещодавно об'ївся сметаною.

— От холера!

Мар'яна метнулась туди-сюди, не знаючи, що робити, а з-за дверей знову гукнула мама:

— Мені ще довго тут стояти?

— Чекай-чекай, мам! — відповіла їй, а тоді вхопила хлопця за руку (Боже, яку до одуру сексуальну, міцну, жилаву руку!) і потягнула в кухню. — На балкон! Швидко.

Він з недовірою глипнув на вікно і двері балкону-лоджії прямо по курсу.

— Ти сховаєш мене за скляними дверима? Оригінально!

— Не сховаю. Будеш… Ось, тримай. Скажу, що ти майстер з ремонту.

Мар'яна випхала його на балкон і всунула в руки перше, що побачила, — кельню — трикутну металеву лопатку, якою Семен Іванович бавився зі штукатуркою.

Красунчик витріщився на інструмент у своїй руці і гмикнув:

— Ти що, боїшся мами? Наче доросла дівчинка.

— Я — не боюсь. А от тобі треба. Якщо мама зрозуміє, що ти тут робиш насправді, завтра нас з тобою потягнуть у храм Петра і Павла.

— Бісів виганяти чи гріхи замолювати?

— Якби ж то. Вінчатися!

Мар'яна кинулась геть на кухню, а тоді в коридор, щоб відчинити двері.

— Свят-свят, — пробурмотів хлопець. Його пальці пірнули у довге темне волосся на потилиці, а голими плечима застрибали сонячні зайчики з вікна.

Дверний замок клацнув, впускаючи в квартиру ранкову гостю. Дорогою до дверей Мар'яна встигла прихопити шовковий халат і тепер постала перед маминим прискіпливим поглядом у більш-менш належному вигляді.

— Ну і які ключі ти шукала? У тебе ж зсередини без ключа відмикається, треба лише оту засувку перекрутити!

— А, справді? Ну так, я просто… запізно згадала.

Жінка примружилась. Тим примруженим поглядом вдивлялась у доньку, доки роззувалась і ставила пакет, заповнений свіжою городиною.

У Мар'яниній голові мізки перекипіли, тепер творилася каша. Нічні коктейлі ще не вивітрились остаточно, тіло ломило після гарячого сексу, а очі все норовили скоситися в бік балкону, де щось грюкало.

Мама підхопила принесений пакет і по-хазяйськи рушила на кухню.

— У мене тут перші огірочки дозріли, взяла тобі трохи… Ой, а хто це в тебе?

Погляд, наче радар, налаштований на молодих хлопців (як-не-як, мама двох неодружених дівчат), одразу "знайшов" за балконними дверима незнайомця. Незнайомець стояв у профіль і з максимально зосередженим виглядом крутив в одній руці кельню, в іншій — прямокутну плитку для підлоги.

— А, це… Це майстер. Ремонт мені робить. Я ж розповідала, що хочу нарешті доробити балкон і мати чистий спокій.

Мар'яна поправляла однією рукою волосся, іншою пригладжувала халат. Спробувала звернути тему розмови в інше русло, заторохкотіла:

— А ти чому так рано? Сьогодні ж субота. Могла пізніше…

— Тато у Львів по якісь пиломатеріали поїхав, то підкинув мене… А чому він голий?

Жінка не зводила очей з хлопця. Оціночно закивала, роздивившись широкі плечі і тонку талію. Він повернувся спиною у спробах вдати зосередженість на роботі, нагнувся з плиткою до стіни під вікном, тепер вже виставляючи на показ... джинси, наче показував, що не зовсім голий. Мама Мар'яни задоволено мугикнула під ніс.

— Не голий, а лише без футболки. Просто на балконі… жарко! Так, жарко. Вікна ж на південь!

— Угу-угу, дев'ята ранку, а так парить…

— Так-так, — Мар'яна махала долонею, обдуваючи себе. — Ходімо в кімнату, я зараз чаю чи лимонаду принесу.

— Та куди?! Ти що, нас не познайомиш? Негарно виходить! — і не дочекавшись відповіді, мама попрямувала в бік балкону. — Доброго ранку!

Хлопець різко випростався. Мить потупцяв серед мішечків з цементом, з такою натягнутою усмішкою привітався, наче його губи силою розтягнули отим аксесуаром, який пхають в рот пацієнту стоматологи, коли видаляють зуб.

— Ходіть-ходіть сюди, — помахала жінка.

Мар'яна закотила очі під лоба, підтисла губи і кивнула своїй нічній пригоді, щоб виходила. Стомлено пробубніла: