Глава 1

### Відпустка з таємницею

### Глава 1. Знайомство з майбутніми свекрами

Примітка авторки: Ця історія є розширеною версією мого оповідання «Відпустка», написаного для конкурсу «Несамовите літо» у 2023 році. У новій версії на вас чекають додаткові події, нові подробиці з життя героїв і родинні таємниці.

Аліна Соколенко дивилася у вікно автомобіля, милуючись краєвидами. Місто давно залишилося позаду, а обабіч дороги все частіше з'являлися дерева.

— Вітю, нам ще довго їхати? — запитала дівчина, поправляючи пасмо пшеничного волосся, яке вибилося з її зачіски.

— Приблизно двадцять хвилин, — відповів її наречений. — Ти вже втомилася?

— Трохи. Але більше хвилююся.

— Через знайомство з моїми батьками?

— А через що ж іще? — Аліна повернула до нього свої блакитні очі. — Ми скоро одружимося, а я досі не знайома з твоїми мамою й татом.

— Вони хороші люди. Тобі сподобаються.

— Ти так упевнено говориш!

— Бо знаю їх усе життя, — засміявся Віктор.

— Дуже переконливий аргумент!

Віктор Вовк усміхнувся. Йому було двадцять п'ять років, як і Аліні. Він працював учителем біології, а його наречена навчала дітей у початкових класах.

Молоді люди познайомилися завдяки роботі. Спочатку просто спілкувалися як колеги, потім почали зустрічатися, а згодом Віктор зробив Аліні пропозицію.

Весілля вони запланували на перше серпня.

— До речі, — озвалася Аліна, — а твоя мама знає, що я не вмію готувати деякі страви?

— А це тут до чого?

— Раптом вона вирішить перевірити, яка з мене буде господиня?

— Моя мама не влаштовує таких перевірок.

— Ти впевнений?

— Абсолютно. До того ж ти виходиш заміж за мене, а не складаєш іспит на кухарку.

Аліна розсміялася.

— Добре, запам'ятаю твої слова.

— І правильно.

Дорога звернула вбік, і незабаром автомобіль опинився біля невеликого будинку, оточеного деревами.

— Приїхали! — оголосив Віктор.

Аліна вийшла з машини й озирнулася.

Будинок стояв неподалік лісу. На подвір'ї росли квіти, а біля ґанку стояла дерев'яна лавка.

— Як тут гарно! — захоплено сказала дівчина.

— Я ж обіцяв, що тобі сподобається.

Двері будинку відчинилися, і назустріч молодим людям вийшла жінка зі світло-русявим волоссям.

— Вітю! Нарешті приїхали!

— Привіт, мамо!

Віктор обійняв жінку, а потім повернувся до нареченої.

— Мамо, знайомся. Це Аліна.

— Дуже приємно, — усміхнулася дівчина. — Аліна Соколенко.

— Оксана Олександрівна, — представилася жінка. — Можеш називати мене тіткою Оксаною. Проходь, люба. Ми на вас чекали.

Аліна одразу помітила, що в майбутньої свекрухи такі самі сірі очі, як у Віктора.

— А де тато? — запитав хлопець.

— Зараз прийде. Пішов перевірити дещо біля господарських будівель.

— Тоді я поки занесу речі.

Віктор відчинив багажник і дістав валізи.

— Допомогти? — запропонувала Аліна.

— Ні, я сам.

— Аліно, ходімо до будинку, — запросила Оксана. — Ти, мабуть, зголодніла з дороги?

— Трохи.

— От і добре. Я вже обід приготувала.

У будинку було затишно. На підвіконнях стояли вазони, а стіни прикрашали сімейні фотографії.

Аліна зупинилася біля однієї з них.

На світлині був молодий чоловік із каштановим волоссям і сірими очима. Його обличчя мало дещо загострені риси.

— Це Віктор? — запитала вона.

Оксана підійшла ближче й усміхнулася.

— Ні, це мій чоловік у молодості.

— Справді? Вони дуже схожі!

— Усі так говорять. Вітя багато успадкував від батька.

— А очі у нього ваші.

— Так, хоча в Кості теж сірі.

Аліна уважніше подивилася на фотографію.

Вона й раніше помічала незвичайну форму обличчя нареченого, але ніколи не надавала цьому особливого значення.

— А ваш чоловік теж працює лісником? — поцікавилася дівчина.

— Так. Ми обоє працюємо в лісовому господарстві. Костя дуже любить природу. Власне, Вітя теж змалку цікавився всім живим. Не дивно, що став біологом.

— Він чудовий учитель, — сказала Аліна.

— Приємно чути.

У цей момент відчинилися вхідні двері.

— Оксано, я повернувся! — пролунав чоловічий голос.

До кімнати зайшов високий шатен років п'ятдесяти.

— Тату! — вигукнув Віктор, який саме повернувся з валізами.

— Сину! — чоловік міцно обійняв його. — Нарешті вирішив навідати батьків!

— Я ж попереджав, що приїду.

— Попереджав, але це не означає, що я не можу пожартувати.

Віктор засміявся.

— Тату, знайомся. Це моя наречена Аліна.

Чоловік повернувся до дівчини.

— Костянтин Юрійович Вовк. Дуже приємно.

— Аліна Сергіївна Соколенко, — відповіла вона.

На мить Костянтин замислився.

Прізвище Соколенко нічого йому не говорило. Але щось у зовнішності дівчини здалося знайомим.

Особливо її пшеничне волосся.

— Проходь, Аліно, почувайся як удома, — сказав він.

— Дякую.

— Ну що, усі познайомилися? — весело запитала Оксана. — Тоді ходімо обідати.

За столом розмова швидко стала невимушеною.

Оксана розпитувала Аліну про роботу, учнів і підготовку до весілля.

— А твої батьки як поставилися до заручин? — поцікавилася вона.

— Тато добре, — відповіла дівчина. — А мама спочатку була проти.

— Чому? — здивувався Костянтин.

— Сама до кінця не розумію. Коли я познайомила її з Віктором, вона якось дивно на нього подивилася. А потім почала говорити, що нам не варто поспішати з весіллям.

Віктор зітхнув.

— Я теж це помітив.

— Може, просто хвилюється за єдину доньку? — припустила Оксана.

— Можливо, — погодилася Аліна. — Тато теж так каже.

— А як звати твоїх батьків? — запитав Костянтин.

— Сергій Євгенович і Ольга Дмитрівна.

Рука чоловіка, яка тримала чашку, на мить завмерла.

Ольга Дмитрівна...

Колись він знав дівчину з таким ім'ям.

Минуло тридцять років, але деякі спогади не зникли.