Відпустка
8
Наступного дня мої батьки приїхали у село. Я саме допомагала Оксані Олександрівні готувати обід.
— Моя дівчинка, з тобою все гаразд? — запитала стурбована мама.
— І тобі добрий день, мамо. Зі мною все чудово, — усміхнулася я.
— Ти не можеш виходити заміж за прибульця. Які у вас діти будуть?
— Мамо, заспокойся, будь ласка, — відповіла я. — Ти бачила Вітю? Він син Констянтина Юрійовича та Оксани Олександрівни. А вона не прибулець. Зеленою наша дитина буде ставати лише раз на три роки — на один день.
Батьки залишилися у нас на кілька днів. Вони намагалися переконати мене покинути Вітю, а батьки мого нареченого старалися примиритися з моїми.
Одного разу я гуляла по лісу, і раптом хтось схопив мене ззаду за горло.
— Не кричи, інакше тобі кінець, — почувся чоловічий голос над вухом.
Він повів мене кудись, і мені стало страшно. Ми йшли пів години, поки раптом не з’явився Вітя й не врятував мене. Виявилося, між нами є особливий зв’язок: ми завжди відчуваємо, коли з кимось стається щось погане. А Вітя ще й може бачити, де знаходиться людина і що з нею відбувається. Цей дар працює лише тоді, коли небезпека загрожує комусь із його рідних. Вітя відкрив його у собі зовсім недавно.
Вдома ми розповіли про цей випадок батькам з обох сторін. Нарешті мої батьки примирилися з Вітею та його родиною. І 1 серпня я стала дружиною Віктора.
#5873 в Фентезі
#3584 в Сучасна проза
прибульці, несамовите літо, дівчна яка вперше приїхала в село
Відредаговано: 16.05.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
