6

Сьогодні минули ті три обіцяні дні. Я прокинулася і пішла на кухню. І застала… свого коханого та його батька зеленими! Оксана Олександрівна при цьому залишалася такою, як завжди.

— Ви хто? — видихнула я.

— Кохана, Аліночко, — промовив Вітя, посміхаючись, — це я, Вітя. А це мої мама і тато.

— А чому ви зелені?

— Ми прибульці, — відповів Констянтин Юрійович. — Ще мої бабуся й дідусь сюди прилетіли, вони тікали від своїх.

— Сьогодні той день, коли ми перетворюємося на тих, ким є насправді. А Оксаночка — корінна землянка, вона прийняла мене таким, яким я є, — додав він.

— Ходімо, я покажу тобі літаючу тарілку, на якій прилетіли мої прабабуся й прадідусь.

Ми з Віктором вийшли з будинку через підземний хід. Виявляється, що тут і таке є! Чого ще я не знаю про його світ?

— Вітя, а чому ти одразу не сказав мені, хто ти?

— А хіба ти повірила б мені? — усміхнувся він. — Ти б сказала, що я божевільний.

— І то правда… А чого ще я про тебе не знаю?

— Тепер ти про мене все знаєш.

— Чому твоїм прабабусі й прадідусю довелося тікати з рідної планети?

— Про це мені мама й тато не розповідали, — зітхнув Вітя.

Ми прийшли до тарілки. Він відкрив її за допомогою трьох хлопків і трьох клацань пальцями.

Я побачила складну систему: проводи, місця для сидіння, безліч кнопок.

— Тут нелегка система керування. Тарілка працює на електриці… Бабуся й дідусь казали, що на тій планеті все працює на альтернативній енергетиці або на електриці, — пояснював Вітя.

— Кіра знає, хто ти?

— Коли вона дізналася, хто я, — відповів він сумно, — то покинула мене.
— Вітя, — прошептала я, — мене цим не налякати. Я буду з тобою далі. Я кохаю тебе.

Ми обнялися, потім поцілувалися. Коли відпустили один одного, Вітя трьома хлопками закрив тарілку, і ми повернулися до будинку.