Відпустка. Оповідання

В аеропорту було шумно. Пасажири спішили на посадку до своїх гейтів. Я стояла біля панорамного вікна із стаканчиком капучино та дивилася на літаки, що злітали чи заходили на посадку.

Попереду довгоочікувана відпустка, але вона мене геть не радує. Летіти на відпочинок у Туреччину, в Кемер, ми планували вдвох. Я та Макс.

Ми разом вже майже п'ять років, але поки я мріяла про весілля, він казав, що воно не часі. Я зітхала, але погоджувалася. Ну дійсно, що може змінити свято в ресторані та церемонія в РАГСІ? Хіба що, я хотіла сім'ю та дітей. Але він одразу припиняв такі розмови – діти теж були не на часі. Бізнес треба розвивати, й взагалі треба встигнути пожити для себе. І те, що мені вже давно не двадцять, а майже тридцять, його не бентежило. Мені боліло, але я продовжувала мріяти та сподіватися, що одного дня він змінить своє рішення.

Ми разом знімали квартиру, працювали, як й всі пари час від часу ходили в кіно чи театр. Й, на диво, майже ніколи не сварилися. Якщо не брати до уваги тему одруження та дітей.

Максим не був романтиком, але завжди був поруч, підтримував та допомагав. З ним я відчувала себе захищеною, поруч з Максом мені було затишно.

Відпустку в Туреччину ми спланували заздалегідь, й я з нетерпінням чекала можливості відпочити від рутини, змінити картинку.

Ось тільки прикрий випадок на виробництві тиждень тому змусив Макса скасувати відпустку.

– Оленко, лети сама. Ти ж знаєш, я зараз не можу. Як керівник компанії, я мушу бути на місці, поки йде розслідування. Якщо вдасться вирватися, то приєднаюся пізніше. Хочеш, візьми з собою маму чи свою подружку Оксанку?

– Я хотіла провести час з тобою, – засмутилася я. – Давай просто змінимо дати?

– Ні, не варто. До того ж, далі буде дорожче й треба платити за зміну дат. Мені дуже прикро, що так сталося... Але травма на виробництві – серйозна справа. Я справді не можу... А тобі потрібно перезавантаження.

– Добре, я полечу сама, – зітхнула. – Не хочу нікому нічого пояснювати. Мама точно почне розпитувати. А я не готова до цієї розмови.

– Це правильне рішення, мила, – він міцно притиснув мене до себе та поцілував. – Відпочинь гарненько й за мене також.

***

Я змахнула сльози, відганяючи спогади, допила каву й попрямувала до свого гейту.

Політ минув без пригод. Туреччина зустріла ласкавим сонцем та морським бризом.

Гід туристичної фірми дорогою до готелю розповів про екскурсії та цікаві місця, які можна відвідати в Кемері. Але я, здається, все прослухала.

З вікна мого номеру відкривався гарний краєвид на гори, але вперше в житті вони мене не радували. Я відправила повідомлення Максиму, що все гаразд й я вже в готелі та відклала свій телефон на тумбочку.

Залишивши свою сумку й валізу біля ліжка, перевдягнулася в купальник, накинула поверх білу туніку, взяла рушник та відправилася до моря. Сподіваюся, що теплі води Середземного моря бодай трохи відволічуть мене.

– Чому така гарна дівчина відпочиває сама? – пролунав біля мого вуха чоловічий голос.

– Чому ви вирішили, що я сама? – здивувалася його нахабності. Переді мною по пояс в воді стояв до біса гарний чолов'яга й посміхався.

– Це видно по ваших очах, – посміхнувся він. – Я спостерігав за вами ще в літаку, а потім в автобусі. Ми летіли одним рейсом.

– Ясно, – коротко відповіла я.

– Мене звати Сергій, – він протягнув мені руку.

– Олена.

– Приємно познайомитися, дозвольте пригостити вас кавою? В цьому готелі готують справжню турецьку на піску!

– Бачу ви знавець. Я вперше тут, ще навіть не роздивилися що є на території.

– Та ви що! Тоді давайте я вам все покажу, я відпочиваю тут вже вп'яте. Обожнюю це місце.

– Добре, Сергію. Я не проти, – посміхнулася йому.

– Чудово.

Чоловік взяв мене за руку та допоміг вийти з води.

Сумні думки поступово відступили, я трохи розслабилася й дозволила собі просто бути собою та відпочивати.

Сергій виявився дуже галантним молодим чоловіком. Ми прогулялися територію готелю, що просто потопала в зелені, він сфотографував мене біля квіткового годиннику та на фоні гір на свій смартфон, пообіцявши потім переслати мені, оскільки мій телефон залишився в номері, а повертатися за ним не хотілося.

Ми пили каву та багато розмовляли.

Сергій теж був бізнесменом, мав мережу ресторанів в Києві та Одесі й багато подорожував.

Турецька кава виявилася неймовірно смачною, а тістечка, що нам принесли до неї – дуже ніжні.

– Нарешті ти щиро посміхаєшся, Оленко, – він щиро посміхався, розважаючи мене цікавими історіями із свого життя.

– Це все завдяки тобі. Я змогла трохи відволіктися та насолодитися відпочинком, цим прекрасним вечором.

– І правильно. Всі справи повинні залишатися в аеропорту. Тут, в Туреччині, дозволяються лише позитивні емоції!