ГЛАВА 31

     Свят.

    Іванка тут, знову в моїх обіймах. Кров вирує, пульсуючи у скронях. А в голові кружляє лише одна думка: “Більше не відпущу!”

    Допадаюся, наче спраглий до її губ. Які ж вони солодкі, аж дах зносить від виру почуттів. Неймовірні відчуття. Та Іванка, напевне, думає зараз по іншому, бо щойно нагородила мене солідним копняком.

— За що? - мружуся від неочікуваного болю. 

— А ти вважаєш, що твоє ставлення до мене достойне? То кидаєш в бан мій номер, то цілуєш! Я тобі що, іграшка якась! - вигукує в серцях.

— Почекай! - струшую головою, намагаюсь зрозуміти причину її люті.

      А тим часом вона вже тисне на кнопку свого поверху. Та і я не забарився з реакцією, натискаю на шістку і щойно лещата відчиняються тягну її за собою.

— Відчепися, Святе! - верещить вона.

— Я маю зрозуміти! - відповідаю їй. - Це ж ти заблокувала мій номер перша. То чому така реакція? - суплюся.

— Я? - її брови повзуть догори. - Ось, сам поглянь. 

      Читаю з екрану її стільникового: “Іванка? Не знаю таких. Бан!” 

      “Як таке може бути? Стоп…”, - розмірковую вголос.

— Це не мій номер. - вигукую. 

— Хіба таке можливе? - здивовано кліпає і витріщається на екран. 

— А ось мій! Не підписаний висить в заблокованих! - підсумовую, демонструючи їй.

— Нічого не розумію… - збентежено тре склоні. - Це точно не я.

      Притуляюся до її чола на сходах між поверхами.

— Я вирішив, що знову втратив тебе, і це було нестерпно. Думав навіть взяти Катьку в полон, доки вона не зізнається де тебе шукати. - посміхаюся і знову тягнуся до її губ.

— Не ідея, а повна маячня. - відповідає на поцілунок Іванка.

— Ти не залишила мені вибору, пані утікачко. - обсипаю її обличчя легкими поцілунками, обіймаю ніжно.

      Страшно навіть подумати, що б було, якби я не відгукнувся на прохання матері та не завітав до будинку де виріс. Ми могли б просто не зустрітися з Іванкою, бо мешкаю я в іншій багатоповерхівці. Мої батьки на третьому поверсі, а помешкання дівчини на сьомому. І лише один шанс на сотню ось так зустрітися в ліфті. Як не повірити в долю, коли з тобою відбуваються казкові речі. 

— Я тебе не скривджу. - ніжно шепочу.

      Обвиває мою шию руками і це найліпша відповідь на мої слова. Вмить припадаю до її солодких губ. Так гаряче, що кров в судинах закипає. 

        Іванка.

— Мене вже батьки шукають. - сполохано промовляю, розуміючи що в обіймах Свята геть втратила відчуття реальності. - Я приїхала з ними на кілька днів. - пояснюю йому.

      Красинський ще й досі важко дихає поряд зі мною, та не перестає обіймати, наче найдорожчий скарб. Навіть чути, як шалено стукотить у грудях його серце.

— Батьки хочуть продати це житло… - додаю. 

— Я не можу тебе знову відпустити! - обіймає теплими долонями моє обличчя. - Ми й так втратили чимало часу. Тож, я йду з тобою. 

— Куди? - здивовано запитую.

— Знайомитися з твоїми батьками. Їм же ж треба знати з ким буде зникати дуже часто їх донька! - а йому впевненості не позичати.

      Так за руки ми долаємо останні сходинки до сьомого поверху. В мене наче крила виросли. 

      Не встигаю дістати з кишені ключі, як Свят вже тисне на дзвінок. 

      Чути кроки, двері повільно відчиняються…

— Мишко, а ти що тут забув? - мої очі зараз, напевно, як ті два блюдця.

— Доню! - поряд чую голос мами. - Поглянь, хто до нас завітав! 

      Жінка затихає і обводить Свята поглядом з голови до п’ят.

— А ви, юначе! Здається я вас знаю! - додає вона.

— Мамо, це Свят Красинський! - пояснюю я.

— Точно! А Мишко люб’язно визвався нам допомогти з вивезенням старих меблів. 

      Між хлопцями зараз відчувається така напруга, що здається навіть повітря ось-ось заіскрить навколо них. 

        Треба ж було Михайлу з’явитися тут. Наче той реп’ях, якого неможливо позбутися. 

      Та й що вже казати, про власні почуття. Таких емоційних гойдалок за своє життя ні разу не відчувала.

        І лише вищим силам відомо, що чекає  нас попереду…

______

Це не кінець історії, а саме “три крапки”. Нові глави шукайте незабаром в озвучці на ютуб каналі,  та тут, про що я Вам неодмінно повідомлю в закріпленому коментарі під цією  книгою та в своєму блозі. Не губіться! Буду рада, якщо ця історія припала Вам до душі і Ви поділитися зі мною власними враженнями та емоціями.