ГЛАВА 26

     Іванка.

    Мені не вистачило 5 хвилин, щоб просковзнути непоміченою до будинку. Тільки я зробила перші кроки аби повернутися, як поряд зупинилася знайома червона автівка.

— Ти що тут робиш? - вигукує Михайло, оглядаючи мене з голови до самісіньких п’ят.

— Не бачиш, спортом займаюсь! Бігаю! - видала перше що спало на думку.

— М-м. У піжамі? - цікавиться той.

— У кожного свої дивацтва! - спокійно промовляю, обходжу ззаду їх автівку і заходжу в хвіртку будинку.

     “Та моїй витримці зараз може позаздрити будь-хто! Особисто сама в шоці!”

    Чи то нічні обійми Свята виявилися такими цілющими, чи то кохання лікує, але на ранок, як не дивно горло майже вже не болить. 

— Я страшенно голодна! - промовляю і впевненою ходою прямую в бік кухні. 

— Уявляєш! - збуджено почала Катря. - А я ранком до стоматолога так і не потрапила.

— Знову черга? - зосередилася на розмові з подругой, наче Михайла і немає в цій кімнаті.

     “Хай думає що завгодно! Ще трішки і мене тут більше не буде!”, - заспокоюю себе подумки.

— Ні! Не повіриш! Вчора вдень і на ніч випила протизапальний засіб, і вуаля  нерв перестав мені докучати, а до ранку навіть набряк спав. Може й добре, що я вчора так і не потрапила до лікаря!

— Марно тільки купу дизелю витратив! - бурмоче Мишко, та хто на нього взагалі звертає свою увагу. 

      “Я так точно ні, бо від емоцій, які переповняють, пурхаю неначе той метелик!”

     Чи вірно я вчинила, поводячи себе в кінці так розкуто? Яка різниця. Принаймні точно я зробила те, що хотіла, і байдуже на умовності, забобони, перестороги… 

    Ніч з Красинським! Очманіти! І нехай між нами нічого не було, але буде, неодмінно буде! З дівчиною, яка байдужа не поводяться так турботливо та ніжно, не дбають і точно не переймаються, що вона щезне. Серце ж не може помилятися! Правда!? 

      Михайло.

    Де вешталася Іванка в самісінькій нічній піжамі я потім дізнаюся. А зараз відчуваю, що мозок починає пухнути від їхніх дівочих теревень, але слухаю уважно бо в них той єдиний ключ до всього.

     Постукую нервово кінчиками пальців по стільниці кухонного столу на якому лежать телефони дівчат. 

       Пам’ятаю, якось, сестра прохопилася, що паролі в них схожі, їх дати народження, тільки навпаки, у Іванки - Катчин, у сестри - Іванки.

        Як цікаво, правда!

       Та від думок відволік екран стільникового Іванки, який неочікувано ожив, але ще не встиг заспівати якоюсь попсовою мелодією, але на екрані вже світиться кляте ім’я - “СВЯТ”. От щоб його тричі.

      Моя реакція майже спортивна. Варто було трішки простягнути руку і швидко відбити виклик. А потім, змінити в контакті Красинського всього одну цифру. Так просто… Але достатньо щоб під іменем Свят вже був зовсім інший номер. І в блок відправити “настирливого залицяльника”, який має наглість знову наярювати МОЇЙ Іванці. Так йому і треба! Як хороше відразу стало! 

       Ще й залишитись непоміченим. Талант не пропити!

— Дівчатка, а зробіть і мені канапки! - проспівав задоволено.

— А що це ти такий люб’язний? - здивувалася Катря.

— Так просто. А що не можна? - відкинувся на спинку стільця і склав долоні на потилиці. 

      А життя потрошку починає налагоджуватися і грати яскравими барвами!