ГЛАВА 21

Іванка

— Як не соромно так поводитися на людях! — шепоче Ритка, але так, щоб усі почули.

Не треба бути дурепою, аби здогадатися, про кого йдеться.
— Я б на її місці хапалася за цей шанс, — уїдливо додає.
«Вгадайте, хто? Авжеж, знову вона!»
— А дупа в неї так собі, — підтакує подруга. — Не варто стільки нею світити.

— Заздріть мовчки! — не витримує Катя, обіймає мене. — Давай скажу Михайлові, що ми їдемо.

Не встигаю відповісти, як її брат знову лізе:
— То береш мою футболку чи ні?

Я вже готова здатися, та раптом з’являється Свят:
— Іванко, Катю, ось ваші речі! Можете переодягнутися в моїй автівці.

— То ось хто злодій, а ви накинулися на мене! — вигукує Михайло, удаючи ображеного.
— Фільтруй, що верзеш, — зі сталевими нотками каже Красинський.

Він передає мені речі, а тоді рішуче наближається до Михайла.
— Хіба не так? — голос брата тремтить. Це відвертий виклик.
— Не так! — стискає кулаки Свят.
— То де ж ти взяв ці речі? — не вгамовується той, граючи на публіку.
— Знайшов, — сухо відповідає Красинський.

— Та це ж просто одяг, — встряють Лідка з Риткою. — Все вирішилося!

Ритка ще й смикає Свята за руку:
— Ходімо, облиш його, ніхто не подякує…

Свят лише ковзає поглядом по мені. Я швидко натягую шорти й топ — байдуже, що білизна мокра.

— То це Свят пожартував? — перешіптуються навколо.
— Хтозна! — відповідають.

«А моє серце стискається від болю й ревнощів… Стільки питань і жодної відповіді!»

— Вже три, — каже Красинський так, що розумію про що він, лише я. І йде геть.

Він швидко сідає в автівку, не реагуючи на Ритчине:
— А я?

Михайло

«І знову цей Красинський! Виринає, як більмо на оці. Та нічого, навіть краще… Бачили б ви збентежені очі Іванки».

Шкода, що план знову провалився, але тепер іще цікавіше.

— Наш такий не святий Свят! Тобі мало доказів, що він глузує з тебе? — задоволено співаю біля Іванки.
— Та щезни вже! — різко відрізає Катя.

«Дарма Назар дав їй сорочку. З голою дупою сама б розірвала Красинського, як пес ганчірку».