ГЛАВА 17

Іванка

Ранок наступного дня видався спекотним, тож ми з Катею одягнули купальники й вирішили трішки позасмагати біля будинку. Помастивши плечі одна одній, витягнулися на розстеленій ковдрі, як ті два тюлені.

Тільки «бідака» Мишко чого лиш не вигадував, аби заволодіти нашою увагою. Ось щойно, наприклад, показ м’язів закінчився під час лупцювання груші, що висить на одній із гілок у садку.

Зловивши облизня, Катрін родич нарешті щез за рогом будинку.

— Піду й я, зроблю нам по прохолодному коктейлю, а то вже маківка починає пригорати, — поскаржилася подружка й дужче натягнула білого капелюшка.

Я ж лише ліниво перевернулася на живіт і заплющила очі, насолоджуючись тишею без несамовитих «кія». Хоча за мить знову розплющила, бо варто було мені це зробити, як уява підкинула непрохані спогади. Та ще й такі яскраві, наче Свят мене лише щойно цілував, аж мурахи по шкірі.

Але… У цю мить з’явився «рятівник» від моїх фантазій, щоб його! Цього разу Михайло озброївся садовим шлангом. А ще чомусь вирішив, буцімто я перегрілася і мені треба терміново охолонути.

— А щоб тебе! — заверещала, пронизана раптовим душем. — Негайно припини!

— А то що!? — з викликом вигукує і знову спрямовує на мене чималий струмінь води, ще й регоче при цьому.

Я вже й на ноги скочила, і вкотре вмилася завдяки декому.

— А то отримаєш на горіхи! — відповідаю кривднику.

— Злякала… — не встиг закінчити, бо я зацідила в нього надкушеним яблуком, яке встигла намацати на ходу.

— Ай! — кривиться від болю, бо влучила прямісінько по чолу.

«Що, вже не смішно? Нехай подякує, що не в інше око прилетіло. Як то кажуть — для рівноваги!»

— Отже війна? Ну тоді начувайся! — намагається наздогнати мене.

— Якщо по-іншому заволодіти увагою дівчини клепки немає, то тільки так! — відповідаю й ухиляюся від чергового струменю.

Вже й ззаду мокра, і волосся хоч викручуй. А до хати не прослизну: він перегородив дорогу, розчепірившись. З одного боку — кущі, з іншого — теж. Скакати так високо я за своє коротке життя ще не навчилася. Мене врятувало лише те, що шланг закрутився й Мишко зупинився його розкручувати.

Завдяки виграному часу я встигла відчинити хвіртку й вискочити надвір, де одразу побачила здивованого Свята.

«Ці хлопці що, не вміють просто лежати? Два городники, блін!» — промайнула думка.

Вже й не знаю, де ліпше бути: на подвір’ї чи на вулиці, під уважним «прицілом» Красинського. Свят аж у капці собі ледве води не налив із такого ж самого шланга, так уважно розглядав мій вигляд.

— Далеко не втечеш! — почувся бас Михайла, який вирішив, що дістане мене й тут.

А я нічого кращого не вигадала, як хутко сховатися за спиною Свята.

— Красинський, відійди! — кидає Михайло.

— Вже розбігся! — відповідає той.

От тут і почався справжній водяний батл. Це тобі не дівчисько обливати — тут і самому по пиці отримати можна. А це вже схоже на справжню ворожнечу!

«Хай тепер між собою шлангами міряються!» — посміхаюся і навіть не збираюся залишати свій «тимчасовий сховок».

Я і за широкою спиною Свята зараз почуваюся нічого так собі!

— Та вас хоч на хвилину можна самих залишити?! — заверещала Катька, яка нарешті нас відшукала.

— Негайно припини! — хапається за шланг Михайла й заповзято тягне його на себе.

— Свят перший почав! — гримає Михайло.

— А ти перший отримаєш, — не здається Катька.

Відволікшись на сестру, він одразу отримав добрячу порцію води прямісінько в обличчя.

«Так йому й треба!» — радію, але повертатися на подвір’я не поспішаю, принаймні доки не перекриють воду.

— Дякую, — шепочу Святові, щойно Катька почала відвішувати братові стусанів.

— А поцілунок? — так само тихо питається Красинський.

— Чи не забагато за простий порятунок від води? — мружу очі, сподіваючись, що обличчя не дуже почервоніло.

— До хорошого швидко звикаєш! — посміхається і пригладжує мокру гриву на голові, поглядаючи на мене з-під густих брів.

— Іншого разу! — відповідаю йому й крокую у бік хвіртки.

— Іншого разу буде вже два! — промовляє, та я вже не обертаюся.

«Це що зараз було? Я вже зі Святом фліртую? Якого ще “іншого разу”? Точно на сонці перегрілася! Але який вираз на його обличчі! Можна спостерігати за ним вічність!»

Свят

Лию воду зі шланга собі на долоню й умиваю обличчя. Здається, що від мене зараз піде пар у контрасті з холодною водою, так мене розпалило це зухвале дівчисько.