ГЛАВА 7

Іванка.
Що вже й казати, це перша бійка, не лише через мене, а взагалі, свідком якої я стала.

Та, схоже, Святові зовсім не потрібна була чиясь допомога. Він так майстерно розкидав ту трійку, що здавалося — тільки розійшовся. Навіть ще двом парубкам, які вступилися за розбишак, дісталося на горіхи.

А ось і Мишко підтягнувся. Про них із Катею я й забула — вони ж попливли на той берег. Щойно брат Катерини вибрався з води, як з усіх ніг кинувся в бійку, аби встигнути прийняти участь. Та за кілька секунд отримав прямісінько в око.

— Ану відчепіться! — заверещала Катька й кинулася боронити брата.

Чи то її крик подіяв, чи то сил уже не лишилося протистояти Святові, який, до речі, тримався досить добре (принаймні по обличчю точно не пропустив, як Мишко), але ті, хто розпочав конфлікт, нарешті кинулися навтьоки. Так швидко, що аж п’яти замелькали.

— Попили пивка, щоб вас! — вилаявся один із них, припустившись навздогін.

А мені в цей момент здалося, що все довкола завмерло. Є лише я і Свят, який стоїть навпроти, важко дихаючи після бійки. Його м’язи досі напружені, кулаки міцно стиснуті, кісточки збиті. Та попри біль і адреналін, він дивився на мене… Пронизливо, так, ніби бачив мої думки наскрізь.

Не знаю, що на мене найшло. Яка сміливість чи відчайдушність напала, але я за два кроки опинилася біля Свята і не вигадавши нічого кращого, ніж… аж самій лячно від свого вчинка. Я стала навшпиньки, потягнулася й поцілувала його в губи.

Сама досі в шоці.

— Дякую, — прошепотіла, розвернулася на п’ятах і, підхопивши Катьку під руку, хутко рушила геть.

Свят.
«Ну що, а тепер тягне посміхатися?» — запитав сам себе.

Ось тобі й полохливе дівчисько!

Торкнувся кінчиками пальців своїх губ.
Лише тепер відчув біль: напевно, все ж пропустив удар у бік, та й кулаки добряче роздерті.

Та байдуже! Бо мій погляд зараз прикутий до постаті сміливого дівчиська, яке щосили збільшує відстань між нами.

Аналізувати те, що сталося, почав уже постфактум. Якщо чесно, навіть не встиг тоді  подумати як слід. Варто було лише побачити, як брутально поводився «старий знайомий». Хіба не мені знати, як він ставиться до дівчат? Рішення прийшло саме по собі. Але до такої «винагороди» я точно не був готовий.

«Дарма ти це зробила!» — прошепотів самими губами, стягнувши футболку й шорти.

Треба охолонути.
Пірнув у прохолодну воду.
Витер обличчя долонею і знову зустрів її погляд.

Щойно дивилася на мене — а тепер різко відвернулася.

«Тепер стало зовсім цікаво!» — прикусив губу, мружачись від сонця.
«Напевно, ще трохи побуду тут…»

— Ось ти де! — вигукнула Ритка, хутко скинула сукню й стрибнула у воду. За мить уже висіла на моїй шиї. — Чому не сказав, що йдеш на річку? — надула губки качечкою.

«Тільки її бракувало!» — роздратовано переминаюся з ноги на ногу, аби випадково не доторкнутися до неї зайвий раз.