ГЛАВА 6

 Свят.
Сам не знаю, чому сполоханий вигляд Іванки викликав у мене посмішку. Вона виглядала такою збентежено-зляканою, що одразу відкинув пропозицію Мишка приєднатися до них.

«Ще зімліє, щойно опиниться зі мною поряд!» — припустив і знову посміхнувся.

Треба негайно під душ, здається, від кіптяви та поту весь тепер щільно вкритий липким пилом і брудом.
Так і зробив. І вже за кілька хвилин насолоджувався тим, як тепла вода цівками стікає по оголеному тілу.

Нахилив голову, підставляючи під потік, заплющив очі.

«А це вже трішки дивно!» — аж рукою оперся об стіну й долонею витер мокре обличчя.

Варто було лише на мить заплющитися, як уява одразу намалювала злякані, великі, наче в оленяти Бембі, зелені очі.

«Пф!» — видихнув.
«Примариться ж таке!»

От і вчора на підсвідомому рівні здалося, що пізно ввечері хтось стежить за мною. Настільки сильно, що навіть вдивлявся в темряву хвилин з п’ять! Звісно, нічого так і не вдалося розгледіти, але відчуття не полишало, доки міцно не заснув, обійнявши подушку.

Іванка.
Народу справді — ніде яблуку впасти. Але ми все-таки примудрилися втиснутися поміж двох крислатих дерев у затінку.

— Ну що, на пошуки чоловіка твоєї мрії? — видала Катька, стягуючи з себе коротку сукенку.

— А я не підійду на цю роль? — поцікавився Мишко та, червоніючи, провів долонею по неслухняному волоссю.

— Ви посперечаєтеся через місяць, а мені що робити? Бути між двох вогнів? Дзуськи! — примружила очі подружка.

— Чому одразу посперечаємося? Може, ми житимемо душа в душу, — склав руки на грудях Михайло.

— А моєї думки ніхто не хоче запитати? — підперла боки руками, навіть притупнула від такої нахабності.

— Ні! Ми твої смаки знаємо! — вигукнули одночасно.

— Пф! — закотила очі.

— Ти з нами на той берег? — запитав Катчин брат, підморгуючи.

— Я вас тут почекаю, — удаю, наче й досі серджуся.

— Точно? Та тут недалеко! — показав пальцем у бік іншого берега.

— Точніше не буває! — відповіла без вагань. Насправді ж я навряд чи дотягну до середини водойми, а там як пощастить.

— Як скажеш… — із сумом у голосі зітхнула Катя.

— А може, все ж? — з надією перепитав Мишко.

— Іншого разу! — кинула їм услід і, приклавши долоню до лоба дашком, спостерігала, як вони вдвох швидко занурюються у воду.

Мишко одразу перейшов на брас. Катька з окликами намагалася наздогнати його, а я лише змочила п’яти на березі — та й годі.

Та від споглядання друзів мене відволікли регіт і гамір зовсім поруч.

— Юрко, зганяй за пивом! — вигукнув один із компанії, яка щойно підійшла.

— А чого я? Минулого разу бігав! — знервовано відповів той.

— І я, пацани, пас. Пошліть когось іншого, — відмахнувся третій.

— Мала, сходи за пивом для класних хлопців, — нахабно звернувся один до мене.

— З якого це дива? — обурилася, бо неабияк здивувалася їхній зухвалості.

— Ти чого до дівчини чіпляєшся? — перебив інший і нахабно приобійняв мене. — Ти ж симпатична. Як звати?

— Не чіпай мене! — різко прибрала його руку.

— Чого ти, ми лише хочемо познайомитися, — облизнувся той і навіть не збирався відступати.

— Щось не пригадую, щоб я переходила з вами на «ти»!

— А ти тут сама? Де твоя компанія? — роззираючись довкола, поцікавився нахаба й знову потягнувся руками.

— Не сама, звичайно! — наголосила.

— То де ж вони? — і знову поліз до мене.

— Та ось! Не туди дивишся! — пролунав голос Свята, а потім його кулак добряче вгатив найнахабнішого.

— Знайомі люди… — стиснув долоні той, і двоє решти не забарилися опинитися поряд. — Чого тобі?

— Дівчину облиш! — з викликом кинув Свят.

— А то що? — вигнув плечі найбільший нахаба.

— А то знову отримаєш! — Свят відштовхнув його так, що той ледве втримався на ногах.

А я стою, розгублено кліпаю та спостерігаю, як далеко зайде цей конфлікт.