ГЛАВА 4

     Іванка

— Ось ти де! — нарешті вимовляє, але ці слова звучать уже не для мене, а для його дівчини, яка щойно разом із Катею опинилася поряд.
— Вирішила припудрити носика! — видає білявка й вішається йому на шию.

   Рита.

Відвертаюсь, щоб не витріщатися на цю парочку. Мовчки ковтаю розчарування. А й дійсно? Чого я чекала? Що через роки ситуація зміниться і Свят неочікувано почне шаленіти від мене!? Та наче ж не дурна, і не наївна, щоб справді на це сподіватися.

«Все! Пройшло! Минулося! Перехворіла! Досить!»

— Що між вами було? — сполохано запитує Катерина, щойно ми з нею знову залишилися удвох.
— Нічого! — знесилено відповідаю, закінчуючи готувати освіжаючі та трішки алкогольні коктейлі. — Ось, здається, готово!

Останній паперовий стаканчик відправляється на металевий підніс.

— То ходімо! Хто знає, може надворі тебе чекає твоя доля! — спробувала підбадьорити подружка.
— Моя доля зачекає до завтра! — стомлено відповідаю їй.
— Що значить почекає? — кліпає оченятами вона.
— Катю, сьогодні я пас, надто втомлена з дороги! — пояснюю.
— А як же ретро-вечірка? — із сумними нотками в голосі цікавиться дівчина.
— Впевнена, той патефон нікуди не подінеться до ранку!
— Магнітофон, — виправляє мене вона.
— Точно! — натягнуто посміхаюся і тягнуся до неї, щоб обійняти. — Надобраніч, люба!
— Солодких снів! — тихо додає, сутужно зітхаючи.

А я нарешті чимчикую в напрямку своєї кімнати. Досить для мене вражень на сьогодні. Потім ще довго кручуся в ліжку. Гамір, регіт та крики назовні ніяк не сприяють моєму розслабленню та здоровому сну.

Ну добре, зізнаюся — заснути мені заважає спостереження за будинком сусіда, який іще не повернувся додому.
А щоб йому грець! Досить!

Притупцьовую останні хвилини біля вікна, обіцяючи собі нарешті повернутися до ліжка.
«Зникни, Святе, з моєї уяви і думок!» — повторюю як настанову, та чомусь не працює.

Свят

— Катю, а куди поділася твоя симпатична подружка? — доносяться до моїх вух слова одного з друзяк Михайла, ледве я встигнув вибратися з будинку на двір.
— Облизуйся подалі від Іванки! — одразу огризається брат Катерини.

«Нащо взагалі я це слухаю? Щоб остаточно впевнитися, що дівчина справді за ці п’ять років дуже сильно змінилася? Перетворилася з пацанки, яка стежила за кожним моїм кроком, на справжню красуню?»

«А мені має бути не все одно?» — запитую сам у себе і притягую ближче свою нову подружку Ритку, яку останнім часом так старанно «обробляю». Навіть вирішив усе ж таки припхатися на дачу заради цього.

— Ходімо! — тягну дівчину за собою.
— Куди? Ще так рано! — протестує вона.
— У нас є більш цікаві справи! — посміхаюся й легенько цілую її в скроню.
— Ну добре, — розчаровано цідить, нашвидку присьорбуючи з паперового стаканчика.

«Тільки щоб вона напилася мені не вистачає!»

Лінивою ходою вибираємося удвох за межі дачної ділянки.
— Проведеш мене, любчику? — сексуально закушує нижню губу і проводить кінчиками пальців по моєму вуху та нижче по шиї.
— Тільки провести? — починаю підігравати їй, зазираю в очі.

«Камон, крихітко, досить вдавати з себе ту, якою ти ніколи не була, — недоторканку, — а то я вже починаю втрачати терпіння. Та й думка, чи не дарма я кинув справи і приволочився сюди, усе частіше крутиться в голові».

— А якщо не тільки? — облизує кутики рота кінчиком язика.

«Напевно, її жест мав би подіяти збудливо, але ефект вийшов зворотний. Аж сам здивувався власній реакції.

Та пофіг, врешті-решт, додому так додому! Проявлю, так вже й бути, повагу до жіночої статі, бо чимало покидьків можуть трапитися, особливо коли пані напідпитку!»

Певний час іду мовчки. Зате Ритка ніяк не може стулити свого рота!
— Чого витріщаєтеся! — знервовано вигукує, розводячи руки. — Хіба не видно, що в мене є хлопець!

«Що вона верзе? Підліткам, які саме проходили повз, вона так була потрібна… Тільки й того, що мали необережність випадково зиркнути в її бік.

Після Ритчиних слів здивовано витріщилися втрьох спочатку на неї, потім на мене. Це що? Співчуття в їхніх очах? Чи я вже й сам починаю розуміти, що таки дарма це все розпочав…»

Нарешті припленталися аж у кінець дачного містечка.

«І чому мене не відвідала вчасно думка підвезти Риту на авто?»

— Ой, схоже, я сьогодні сама вдома! — знову облизує губи.

«Так-таки й не знала цього? Я що, схожий на йолопа наївного?» — та у відповідь лише посміхаюся, втомлено якось, наче через силу.
— Іншого разу обов’язково завітаю в гості! — роблю крок до неї і цілую навіть не у скроню, а в чоло, повторюючи як мантру самі вже знаєте які слова. — Па, люба, побачимося.