Відпочинок із затрудненнями

Клята діарея. Ох і клята діарея. Клятий світ і клятий шлунок. Можливо клята моя неслухняність до матері, яка мені казала, коли будеш в Карпатах, щоб не їв гострої їжі, тому що в тебе слабкий шлунок, але ось так і послухав. Просто бачьте я люблю смачно поїсти і туди де я приїхав, а це Буковель, тут дуже гарно, природа файна, хотів побачити ліс, природу, гори, а замість цього сиджу ось в кімнаті для полегшення і чекаю, коли мені дійсно стане легше.

Хоча ця кімната, я б не сказав, що погана. Це туалет місцевого кафе, де подають смачні українські народні страви, від яких дуже складно відмовитись. Хто ж це відмовиться від сала перченого з часником, галушок, борща з пампушками та перченої буженини. Від цього так складно відмовитись, як від гарної жінки, яка сама тебе зваблює, а в тебе при цьому немає дружини, тому тут втрачати нічого.

Така випала моя доля більше ознайомитись з туалетом гарного кафе в Буковелі. Туалет цей дерев'яний, від нього, якби це дивно не лунало, не смерділо, самі знаєте чим, а навпаки відчувався запах свіжого лісу, такого, який після дощу, хто під дощ потрапляв в лісі, той знає цей запах. На стіні було написано: “Слава нації!” маркером і це допомагало мені відчути полегшення, прям ось тоді, коли на цей напис дивився, то живіт не так вже і болів, що відчував, наче вже скоро вийду із туалету.

Поруч лежала якась дивна англомовна газета 1989 року. Спочатку я подумав, що вона замість туалетного паперу, але потім, коли все таки побачив папір там в міні ящичку, в якому зазвичай він і лежить, то не зрозумів, навіщо ця газета тут взагалі лежить. Заради цікавості вирішив її прочитати, що там було в 1989 році.

“В це мало хто повірить, але я дивом врятувався в Лапландії, коли на мене намагався напасти ведмідь! Тому я Джон Салліван вирішив поділитись з вами історією, як я дивом врятувався від ведмедю.

Ми з друзями американці та народились в штаті Іллінойсі. Ми мріяли, коли підростемо, то будемо подорожувати всім світом. Моя із мрій була відвідати Фінляндію, мені був цікавий цей менталітет і що за люди та яка природа. Тому, коли підросли, я всіх вмовив поїхати до Фінляндії прям в Лапландію, щоб за одно і розвіяти всі міфи про існування Санти. 

Моїх друзів звуть Джек, Робін, Деніс і я Джон, також я з собою взяв свою дівчину Трейсі та мої друзі теж взяли своїх подруг, щоб нам було не сумно подорожувати і мати приємні враження. 

Погода була холодна там в Лапландії, але природа чарівна взимку. Краєвиди просто шедевр, хто не був не може це зрозуміти, хіба що той, хто їх бачив особисто. Ми там катались на лижах, потім гуляли просто так, і ось коли втомились, то вирішили розвести кострище, щоб якось розігрітись. Але ми не усвідомили одного, що тут довго самим залишатись небезпечно, бо може з’явитись ведмідь. Нас було багато і якось боятись ведмедя не було мотивації, десь навіть хотілось понтануться перед дівчатами, що ми його однією лівою покладемо, та потім з його шкури зробимо шапку й подаруємо своїм дівчатам. Але коли ми дійсно побачили того ведмедя, то вже швидко ми змінились в своїх поглядах, страх був такий, що могли б сходити в туалет в себе, але не було чим, ще не встигли поїсти. Ведмідь побачив нас та йшов на нас. Я особисто не знав, що робити, мені було дуже ллячно. А дівчата почали так орати, та так свої обличчя корчити, що можу сказати, це десь і зіграло нам на порятунок. Ви читачі навряд чи зрозуміли як, але я вам зараз поясню.

Справа в тому, що той вираз обличчя, який я побачив в дівчини Робіна, я пригадав його в кліпі Майкла Джексона - Триллер. Я пригадав, як він там, тобто Майкл Джексон танцював з привидами та зомби, не побоюючись їх, а ось його дівчина в кліпі точно так боялась, як та дівчина Робіна. І мені в ці хвилини прийшла ідея. Я вирішив почати танцювати, танцювати так, як Майкл Джексон, прямо в той момент, коли на нас йшов ведмідь. Мої друзі дивились на мене і не уловили, що я роблю, подумали, що я зійшов з розуму від страху, але я подумав, що можливо такі позитивні емоції допоможуть ведмедю зрозуміти, що ми не його вороги і йому зла не бажаємо та він нас не з’їсть. Він дивився на мої танці, на мої співи цієї композиції Джексона - Триллер. Він не міг зрозуміти, що я взагалі роблю, але дивився якось так своїм милим мирним поглядом, наче це його втішало, навіть його рев був не агресивний, а якийсь кумедний, але тоді не до сміху всім було. Друзі побачили, що мої танці можуть на щось вплинути, та почали разом зі мною танцювати, і тоді ми точно як ті зомби із того кліпу танцювали під орудою Майкла Джексона, але на жаль його з нами тоді не було. Ми намагались і без нього танцювати, та видно ведмідь і так це оцінив. Він щось понюхав там біля нашого кострища, подивився на нас, як ми танцювали, та вирішив, що не варто нас чіпати. Можливо він подумав, що ми йолопи, і що з нас взяти. Але ось це, що ми йолопи, як він міг на нас так подумати, нас взагалі не тривожило, бо головне, що він вирішив нас не чіпати й піти десь далі правіше. Потім, коли він зник, ми швидко зібрали свої речі та смились звідти. Ось так ми залишились всі живі, але більше ніхто не приймав моїх таких ідей їхати на зимові канікули десь в ліс, де можуть бути ведмеді. Бо якщо я вже щось і запропонував, то вони всі говорили: “А ведмедів там немає?” Тому ось така моя історія проте, як кліп Майкла Джексона - Триллер зумів врятувати мені і моїм друзям життя від нападу ведмедя в лапландських лісах…”

Цікавенька така історія в цій газеті, і я вирішив, що вона навмисно тут лежить, можливо для таких, як я, які могли своїм слабким шлунком зіпсувати собі відпочинок, і ця газета , а вірніше її історія могла дати мені гарну альтернативу для відпочинку. Але коли я прочитав цю історію, то вже забув про свою діарею, і в мене таке відчуття, що мені вже набагато краще. То варто вже виходити звідси та можливо все ще є шанс дізнатись щось більше про цей загадковий Буковель.

2024 рік