Розділ 16

Нічний спокій "Верховинських Зір" був остаточно зруйнований. Прибуття поліції, карети швидкої допомоги (для огляду Степана Аркадійовича, який, незважаючи на бійку, виглядав лише трохи пом'ятим, але сповненим адреналіну), метушня у коридорах – все це перетворило елітний готель на місце злочину в найгіршому сенсі цього слова. Петро Іванович Коваль, зв'язаний і з розбитою щелепою, був виведений поліцейськими під здивовані погляди кількох гостей, які вибігли подивитися на це видовище.

Капітан Олег Іванович, після першого шоку, виглядав враженим. Він не очікував такого повороту подій. Він особисто подякував Арону Яковичу за рішучість і Степану Аркадійовичу за його витримку.

— Панове, – сказав капітан, коли Коваля вже відвезли. – Це… це дуже серйозно. Ви спіймали вбивцю. Ми будемо допитувати його.

Арон Якович і Степан Аркадійович, хоч і були виснажені, відчували величезне полегшення. Але водночас і тривогу. Вони розуміли, що це лише верхівка айсберга.

Наступні кілька днів пройшли у напруженому очікуванні. Капітан Іванович регулярно відвідував їх, звітуючи про хід допиту Коваля. Проте результати були невтішними. Петро Іванович Коваль, як виявилося, був справжнім професіоналом. Він тримав глуху оборону, відмовляючись говорити про замовника. Він визнав свою провину лише у спробі нападу на Степана, але не у вбивствах Романа та Василя, стверджуючи, що лише "залякував" їх, а вони "випадково" загинули. Його свідчення були заплутаними, повними напівправди, що робило його допит надзвичайно складним.

— Він як скеля, Якович, – Степан Аркадійович потирав скроні після чергового звіту капітана. – Жодного слова про замовника. Він чітко знає свої права, у нього вже є адвокат, і він вибудовує дуже тонку лінію захисту.

— Адвокат? – Арон Якович нахмурився. – Звідки у найманого вбивці, який щойно приїхав у готель, такий швидкий і, я впевнений, дорогий адвокат? Це означає, що замовник діє. І діє дуже швидко.

Ця деталь була ключовою. Найманий вбивця, який щойно потрапив у біду, сам не міг так швидко найняти професійного адвоката. Це міг зробити тільки той, хто його найняв.

Капітан, здавалося, теж був розгублений.

— Так, адвокат з'явився вже вранці. Дуже кваліфікований, між іншим. Це ускладнює все. Коваль мовчить.

— Нам потрібно дізнатися, хто найняв цього адвоката. І хто оплатив його послуги, – твердо сказав Степан. – Це буде прямий шлях до замовника.

Олег кивнув.

— Ми вже відправили запит на банківські операції адвокатської контори. Але це займе час. Банки не поспішають розкривати таку інформацію.

— Час – це те, чого у нас немає, – промовив Арон. – Вбивця на волі. І він, безсумнівно, знає, що Коваль спійманий. Він буде замітати сліди.

Вони вирішили не чекати офіційної інформації. Степан Аркадійович, знову використовуючи свої давні зв'язки, відправив запит вже через "своїх" людей. Він знав, що деякі речі можна дізнатися швидше, якщо знати, до кого звернутися.

Минуло ще два дні. Готель повільно приходив до тями, але атмосфера була вже іншою. Гостей поменшало, а ті, що залишилися, дивилися один на одного з підозрою. Капітан Іванович продовжував допитувати Коваля, але той залишався непохитним.

Арон Якович і Степан Аркадійович продовжували аналізувати всі зібрані факти, перебираючи кожну деталь.

— Знову ж таки, Якович, – Степан Аркадійович вкотре переглядав нотатки. – У нас є Дмитро Шевчук, бухгалтер, з його фінансовими махінаціями та "Карпатською Перлиною". У нас є Володимир Петрович, головний менеджер, який давав вказівки щодо тієї ж фірми. І тепер у нас є Петро Іванович Коваль, який був найнятий. Це ланцюг. Але хто перший?

— Перший той, хто має найбільший зиск, – відповів Арон. – Хто отримує найбільшу вигоду від цих махінацій? Дмитро – лише виконавець. Володимир Петрович – можливо, теж. Але хто стоїть над ними? Хто справжній власник "Карпатської Перлини"?

Нарешті, пізно ввечері, Степан Аркадійович отримав довгоочікуваний дзвінок від свого джерела. Його обличчя одразу змінилося. Він швидко занотував щось у свій блокнот.

— Якович! – вигукнув Степан, коли закінчив розмову. – Це прорив! Адвоката Коваля найняв і оплатив... ніхто інший, як Геннадій Паламарчук!

Арон Якович здивовано підняв брову.

— Геннадій Паламарчук? Це ж один із власників готелю "Верховинські Зорі"!

— Саме так! – Степан Аркадійович відчув прилив адреналіну. – Це не просто головний менеджер, це один із реальних власників!

— Це змінює все, – промовив Арон. – Це вже не просто готельні махінації. Це власник, який вбивав, щоб приховати свої злочини.

— Але є одна деталь, – Степан Аркадійович, незважаючи на тріумф, мав здивований вираз обличчя. – Джерело каже, що гроші на рахунок адвоката були переведені не з особистого рахунку Паламарчука, а з одного з рахунків… готелю. З рахунку, який призначений для "операційних витрат" або "дрібних закупівель".

Арон Якович одразу ж уловив суть.

— Ого! Це вже серйозна помилка. Геннадій Паламарчук, мабуть, був у такій паніці після арешту Коваля, що поспішив перевести гроші адвокату, не перевіривши, з якого рахунку він це робить. І це – доказ. Прямий, беззаперечний доказ його причетності.