Розділ 14

Наступний ранок у "Верховинських Зорях" був ще похмурішим, ніж попередній. Повітря здавалося густим від невисловлених страхів і передчуттів. Світанковий туман, що спускався з гір, огортав готель, ніби намагаючись приховати його таємниці. Арон Якович та Степан Аркадійович прокинулися від звичного дзвону своїх внутрішніх радарів, що вже вловив нові коливання тривоги.

Їхні передчуття виявилися жахливо вірними. Цього разу крик пролунав не з віддалених підсобних приміщень, а з самого центру готелю, з боку панорамних терас. Крик був сповнений жаху і здивування, а потім настав дзвінкий, моторошний ляскіт, ніби щось важке і ламке розбилося об землю.

Арон Якович миттєво підхопився. Його серце калатало. Він кинув погляд на Степана, який уже стояв біля дверей, його обличчя було напруженим.

— Щось сталося, Якович, – голос Степана був глибоким і серйозним. – І цього разу це не просто крик.

Вони швидко вийшли з номера і спустилися донизу. На цей раз паніка була набагато сильнішою. Гості вибігали з номерів, працівники готелю бігали коридорами. Всі обличчя були спотворені жахом.

— Що сталося? – Степан Аркадійович схопив першого-ліпшого працівника, молодого офіціанта, який біг повз.

— Там… там… – хлопчина ледве міг говорити. – Там знайшли… під готелем… Кухар. Василь… Він… випав…

Арон Якович і Степан Аркадійович переглянулися. Василь. Кухар, який вчора розповідав Арону про фірму "Карпатська Перлина" і про конфлікти Романа з Дмитром та Володимиром Петровичем.

Їхні серця стиснулися. Це не міг бути збіг. Це було послання.

Вони швидко дісталися до вестибюля, де адміністратор Ірина вже намагалася заспокоїти розгублених гостей, але її власний голос тремтів. Головний менеджер Володимир Петрович стояв поруч, його обличчя було блідим, як крейда, але він намагався зберігати видимість контролю.

— Що сталося, Володимире Петровичу? – твердо запитав Степан.

Володимир Петрович подивився на них, і в його очах Арон побачив страх. Справжній, непідробний страх.

— Василь… наш кухар… Його знайшли під п'ятим поверхом. Здається… він випав з вікна свого номера. – Його голос був глухим, ледь чутним.

Арон Якович і Степан Аркадійович одразу зрозуміли значення цих слів. П'ятий поверх. Саме там знаходилися їхні номери. І саме звідти відкривався прекрасний краєвид на гори, які тепер здавалися такими безмовними свідками.

Вони швидко пройшли повз натовп, прямуючи до заднього двору готелю, де вже зібралася юрба. Місцевість була огороджена. Капітан Олег Іванович, який щойно приїхав, стояв біля тіла Василя, його обличчя було сповнене шоку та нерозуміння.

Тіло Василя лежало на клумбі під самим готелем, серед розбитих квітів. Вигляд був жахливим, але Арон, досвідчений патологоанатом, одразу ж помітив деякі деталі.

— Ну що, капітане, – Степан Аркадійович підійшов до Олега Івановича. – Знову трагедія. І цього разу, як я розумію, "самогубство"?

Капітан Іванович, нахмурившись, подивився на них.

— Пане Мороз, пане Бурштейн. Ми розглядаємо всі версії. Але зовнішні ознаки… схоже на самогубство. П'ятий поверх.

Арон Якович, не чекаючи запрошення, підійшов ближче до огородження, його погляд сканував місце злочину. Він помітив, що:

Розташування тіла: Василь лежав обличчям донизу, руки і ноги неприродно розкинуті. Навколо не було слідів боротьби.

Вікно: З вікна його номера, на п'ятому поверсі, звисала штора, частково вирвана з карнизу.

Сліди: На землі біля тіла не було нічого, крім розбитих квітів і невеликих уламків скла (якщо вікно розбито).

— Самогубство? – тихо промовив Арон. – Це дуже зручна версія. Особливо, після того, як він розповів мені про "Карпатську Перлину" і фінансові махінації.

Капітан Іванович здивовано підняв брову.

— Він щось вам розповів?

— Так. Вчора ввечері. Він був стурбований. Він розповів, що Дмитро Шевчук, бухгалтер, замовляв продукти через фірму "Карпатська Перлина" за завищеними цінами, і що Володимир Петрович, головний менеджер, дав на це "згори" вказівку. – Арон Якович дивився прямо на капітана. – І це те саме, що Роман Голубенко намагався викрити. Тепер обох немає в живих. Це збіг, капітане? Чи це послідовність?