Втеча

Втеча
    Оговталась Сьюзі швидко, адже їй не вистачало повітря. Вона сіла на ліжку жадібно вдихаючи. Буря скінчилася, але на дворі вже сутеніло. Більше дівчина не зможе тут залишатися, потрібно негайно діяти. Сьюзі одяглася зручно і прихопила з собою телефон, який показував що скоро розрядиться, але зараз стане у пригоді все. На годиннику було 21:14. Отже їй потрібно встигнути вибратися з проклятих місць до опівночі. Не зволікаючи вона побігла вниз пагорбом, адже точно знала що там має бути струмок який виведе її до річки а від так до свободи. Дівчина знову побачила спалене блискавкою дерево. Струмка досі не чути, тому вона побігла ще швидше. Втомившись вона зупинилася на кілька хвилин, а потім від здивування сіла. Як таке можливо? Перед собою Сьюзі побачила те саме дерево. Вона бігла весь час прямо, але все одно поверталася на початок. Кілька годин вона петляла по лісі і здавалося що тепер вона остаточно заблукала. На вулиці стемніло, а годинник показував 00:00. Залунали співи мавок десь дуже далеко, але вони наближалися до дівчини стрімко і неспинно. Хтось позаду Сьюзі засміявся. Вона продовжувала бігти хоч тепер зовсім не розбирала дороги. В темряві важко було щось розгледіти, але те що хтось спостерігав за нею було зразу очевидно. Мурашки пробігли шкірою. На кілька хвилин Сьюзі зупинилася та вгледілась в темряву. Спів мавок тепер лунав ближче. Шмигнула маленька тінь та зашелестіли кущі поруч з дівчиною. Вона відсахнулася і продовжила бігти, але щось вчепилося в одяг та засміялося. Сьюзі перечепилася й коліна залила кров. Вона схилилася до землі міцно вчепившись руками в траву. Сльози стікали щоками, тепер є тільки один вихід молитися. Дівчина вголос промовляла слова молитви, не зважаючи на те що здійнявся сильний вітер наче намагався перебити її. Прозвучав пронизливий крик дитини. З словами «Амінь» все миттєво стихло, тільки співи мавок досі лунали. Раптом Сьюзі почула дзюрчання струмка. Сльози ще досі стікали щоками, але тепер від радощів. З усіх сил дівчина підвелась і кинулася до води. Вона припала додолу, миючи руки та коліна, які нестерпно пекли від болю. По тілу пробігли мурашки. Сьюзі потилицею відчувала що позаду хтось стоїть. Стиснувши камінець в руках, вона рвучко обернулася і пожбурила свою зброю. Камінець просто наскрізь пролетів. Дух самогубці з кривавими руками дивився на журналістку і весь час вимовляв «Смерть». Дівчина кинулась в здовж струмка, а духи самогубців з’являлися попереду повторюючи одне і те саме. Чому вони її не чіпають? Можливо все це для того щоб збити з пантелику. Спів мавок лунав десь дуже близько «Цвіте терен, цвіте терен,» «А цвіт опадає.» самогубці розчинилися у повітрі, а перед Сьюзі постала річка. Хоча на перший погляд вона здавалася радше болотом. Уся заросла очеретом і навколо неї болото яке, здається, могло схопити людину. Дівчина підійшла ближче до води і одразу поплатилася. Вона посковзнулася та впала. Сьюзі намагалася вибратися, але небуло за що вчепитися навколо нічого не росло. Хтось схопив її за щиколотку і потягнув униз. Сьюзі скрикнула та набрала повні груди повітря. Вода накрила її з головою, тепер вона відкрила очі та поглянула що їй заважає. Дівчина побачила щось схоже на чоловіка-рибу. У нього були довгі зелені вуса, замість волосся мул та водорослів, шкіра вкрита маленькими брудними лусочками, руки були слизькі та з перетинками, а замість ніг русалчин хвіст. Він затягував журналістку все глибше поки ноги не торкнулися дна ріки. Дівчина намагалася борсатися, але їй швидко забракло сил і повітря. Сьюзі квапливо шукала якогось порятунку й знайшла. На дні зблиснув уламок скла. Дівчина смикнулася схопивши гострий порятунок. Спочатку Сьюзі промахнулася і порізала собі ногу, але потім влучила в водяного, який відсахнувся. Дівчина одразу поплевла на поверхню. Перший ковток повітря був таким ціним для неї як ніколи. Вона швидко почала борсатись в багнюкі та все таки змогла вилізти на беріг. Сьюзі простягнулась на землі не одразу помітивши що мавки оточили її. Вони заганяли її у воду, продовжуючи співати. Їхні сукні були напівпрозорі, волосся чорне як ніч спадало на плечі. Мавки наступали на бідну журналістку, але раптом хтось скрикнув і гурт почав тікати врізнобіч. Сьюзі побачила десь далеко постать повненького чоловіка, який мав довгу білу шерсть та нагадував дівчині вовкулаку у людській подобі. Він швидко зник між деревами. Тоді Сьюзі зрозуміли що це чугайстер.  Мавки бояться його, адже він полює на них. У лісі запанувала тиша. Сьюзі пішла далі і невдовзі все ж таки вийшла з проклятих місць. Дрижаки пробирали до кісток. Дівчина глянула в темний ліс й ледь встояла на ногах. Перед нею стояла одна з мавок. Скоріш за все вона не могла вийти з проклятого місця, тому просто промовила:
-Ти ще повернишся сюди.
    Сьюзі не втрималась та сіла на підлогу, а від так і зомліла від утоми, холоду, страху.