Глава 51. Марта. Сповідь двійників.

Я не могла поворухнутися. Повітря застрягло в легенях, поки я вдивлялася в обличчя дівчини, яка була моєю майже копією і водночас — цілковитою протилежністю. Анжела виглядала втомленою, її очі були червоними від безсоння, але в них більше не було тієї колючої заздрості та злості, яку я бачила в Києві.

— Марто... — її голос ледь тремтів. — Прошу, не кричи. Я прийшла не шкодити.

— Навіщо ти тут? Хіба ти не отримала все, що хотіла? — я зробила крок назад, стримуючи бажання закричати на неї. Сказати все, що я думаю та як страждаю через її вчинок. Та тільки от мені не дозволені емоції, я їх вмію стримувати і сприймати все на холодну голову.

— Я отримала попіл, Марто, — вона підійшла ближче, і я побачила, як вона благально склала руки. — Я прочитала твою промову. Ту, яку ти підготувала для виставки. Я зрозуміла все занадто пізно. Я була егоїсткою, я була засліплена ревнощами до Марка і ненавистю до свого життя. Я зі злості заштовхнула тебе в цей шлюб, підписавши папери твоїм іменем. Я прийшла просити прощення, хоча знаю, що не заслуговую на нього. Мені треба виправити те, що я зробила.

Я мовчала, відчуваючи, як мої власні сльози починають пекти очі. Весь цей біль, вся ця самотність останніх днів виплеснула назовні.  І головне, що Ліка була тут, щоб це визнати. Вона таки не зіпсована вулицею. Просто занадто емоційна і приймає поспішні висновки.

— Лорд Брентфорд... Артур... він усе знає, — продовжила вона швидко, озираючись на двері до зали. — Я розповіла йому правду. Він зараз там, у залі, і він на нашому боці. Але Ерік... він занадто впевнений у своїй безкарності. Він думає, що юридично ти його власність. Але він помиляється і ми обов’язково йому про це повідомимо.

— І що ти пропонуєш? — прошепотіла я. — Тікати?

— Ні! — Анжела раптом випрямилася, і в її погляді з’явився той самий вогник бунтарства, який допомагав їй виживати весь цей час. — Ми не будемо тікати. Ми зіграємо останню виставу. Твій Ерік так любить ідеальні картинки, тож давай дамо йому таку, від якої він не зможе оговтатися, — вона підійшла зовсім близько, взявши мене за холодні руки та поглядом даючи зрозуміти, що вона врятує мене.

— Ми вийдемо до гостей разом. Обидві. Нехай вони нарешті побачать нас поруч, пліч-о-пліч, — її голос звучав дедалі впевненіше, хоча відчувалося тремтіння. — Нехай просто подивляться в наші очі. Якщо придивитися без того туману, який напустив Ерік, ми зовсім не схожі, Марто. Ти — це світло, архітектура, впорядкований спокій. Я — суцільний хаос, розкидані фарби та пориви, які неможливо загнати в креслення. Ми — як два різні почерки, що просто мають однаковий нахил. Та й зовні маємо відмінності. Хоч в чомусь більше однакового, ніж різного, — усміхнулася Анжела та хитро примружилася. — Нехай Ерік спробує пояснити всій залі, чому в нього раптом «дві дружини» і яку саме з них він змусив підписати папери. Це буде не просто скандал, це буде його остаточний, нищівний крах.

Я подивилася на неї. Ризик був величезний. Це могло закінчитися скандалом, судом або ще гірше. Але дивлячись на Анжелу, я зрозуміла: це наш єдиний шанс повернути собі свої імена та свободу.

— Ти готова на це? — запитала я. — Ти ж розумієш, що після цього може трапитися, що завгодно?

— Годі вдавати, що нічого не відбувається, — гірко посміхнулася вона. — Мені потрібна ти — жива і вільна. І мені потрібно знати, що десь у Києві Марк зможе знову дивитися на світ без болю. А все інше не важливо, ми впораємося.

Я глибоко вдихнула повітря, яке раптом перестало здаватися таким задушливим. — Добре. Давай зробимо це. Давай покажемо їм різницю.