Глава 44. Марта. Уламки чужого життя

Я вибігла з під’їзду, навіть не відчуваючи підлоги під ногами. Прохолодний нічний вітер вдарив в обличчя, але він не міг зрівнятися з тим льодом, що оселився всередині. Кожен крок віддавався болем у скронях. Я зрадила Марка, я зрадила себе, я зрадила Анжелу. Моє серце, яке ще годину тому співало від щастя, тепер було схоже на випалену пустелю.

Я зупинилася, тільки тоді коли опинилася в глибині двору, у напівтемряві, де стояла дорога чорна машина. Вікно опустилося, і я побачила обличчя, яке майже забула й більше сподівалася не побачити — Ерік. Його посмішка була такою ж холодною, як і в моїх кошмарах.

— Марта Коваль, — промовив він, навіть не виходячи з авто. — А я вже почав хвилюватися. Думав, мені доведеться підніматися і забирати мою дружину особисто.

Ці слова — «моя дружина» — вдарили по мені сильніше за будь-який фізичний біль. Я завмерла, вдивляючись у його обличчя. Кілька разів моргнула, сподіваючись, що це жарт моєї уяви і його насправді немає.

 — Ти... ти одружився зі мною поки вона грала мою роль? Не вдалося законним шляхом, то ти зробив це таким чином? — мій голос ледь не здригнувся. Хотілось вистояти проти нього. Тільки чомусь моя впевненість, котру я встигла витренувати, як Анжеліка, розвіялася з неймовірною швидкістю.

— Ми з тобою узаконили наші стосунки сьогодні вранці, — він недбало кивнув у бік, де на задньому сидінні, поруч з ним, лежала тека. — Ти тепер моя законна дружина і ми повертаємося в Лондон. Чи в тебе є якісь інші пояснення, чому ти не була сьогодні в Лондоні? Аферитска! За такі справи тебе легко можна посадити.

Я дивилася на нього, і вперше за весь цей час відчай відступив, поступившись місцем моторошній ясності. Анжела не просто обмінялася зі мною місцями. Вона продала мене. Вона віддала мене в руки людини, від якої обіцяла вберегти. Замість того, щоб виконувати нашу домовленість і просто жити моїм життям вона вибудовувала мені золоту клітку. Поки я переймалася про її борги та кар’єру.

— Ти помиляєшся, — прошепотіла я, відчуваючи, як по щоках течуть сльози, які я навіть не намагалася витерти. — Ти думаєш, що переміг. Але рано чи пізно правда викриється.

 Ерік засміявся — короткий, сухий сміх, мов скрежет пробіг по моєму тілу, викликаючи огиду і бажання бігти стрімголов.

— І тоді ти сядеш за шахрайство. Цікаво, що скаже лорд Брентфорд коли дізнається, що він передавав важливі документи будівництва не Марті Коваль, а підставній жінці? Ще невідомо чим може це обернутися через певний час.

— В тебе немає доказів,  — розмови про покарання вибили землю з-під моїх ніг. Я й справді не думала про те, що буде, якщо випливе наш обмін.

— Можливо й так, а можливо й ні, — він кинув недопалок в мій бік. — Гадаю ти будеш розумною дівчинкою і не станеш перевіряти. Ми повернемося в Лондон, як щаслива сімейна пара після відпустки. І якщо ти будеш хорошою дружиною, то я обіцяю забути про цей невеличкий бунт. Спишу все на кризу після невдалого весілля.

Ці слова були останнім ударом. Він мав всі важелі, щоб керувати мною. А головне, я стала його законною дружиною. Тепер він командуватиме мною, як того забажає.

Тільки це другорядний біль в моєму серці. Я згадала очі Марка, коли він дивився на обох майже схожих дівчат. Він не розгнівався, він не почав кричати. Він просто згас. Він побачив, як людина, яку він вважав коханою, перетворилася на зовсім іншу, чужу йому істоту. І їх стало дві! І цей біль — його біль — став моїм найбільшим вироком.

Я глянула на Еріка з огидою. Моє перебування в Києві закінчилося. Не було жодного сенсу залишатися тут — Марк більше не дивитиметься на мене з любов'ю. Повернулася справжня Анжеліка Шевченко, а Марта Коваль тепер дружина лондонського Еріка Вайса. Іншого шляху в мене немає. Тільки повернення додому в своє справжнє життя.

Я мовчки сіла в машину. Ерік поклав мені на коліна конверт із квитками на нічний рейс до Лондона. Я дивилася у вікно, як минають знайомі вулички Подолу — ті самі, де ми з Марком гуляли тиждень тому. Кожен ліхтар, кожна лавка нагадували про те, чого більше не існує. Я втратила Марка. Я втратила можливість розказати йому правду і бути почутою. Анжела зруйнувала все, але я сама дозволила цьому статися, затягуючи свою сповідь.

Дорогою до аеропорту я зняла обручку, яку подарував мені Марк. Вона була  красивою та такою справжньою. Я не могла її залишити, як не могла залишити в собі цю брехню.

В аеропорту, коли Ерік відвернувся, розмовляючи по телефону, я підійшла до робітника зали і почала благати, за винагороду, віддати обручку Марку.  Золото зникло в руці робітника. Мені залишилося тільки сподіватися, що це порядна людина і вона доставить обручку за потрібною адресою.

Тепер я була ніким. Ні Мартою Коваль, ні Лікою. Просто жінкою, яка шукала щастя, а знайшла лише уламки власної легкодухості.

Я сиділа в салоні літака, що готувався до злету, і дивилася, як вогні Києва стають усе меншими, доки не зникли зовсім. Мене везли назад у мою «золоту клітку» — до Лондона, до мого старого життя, яке я більше не впізнавала і не хотіла знати. Я летіла туди, щоб стати слухняною дружиною та продовжити свою архітекторську діяльність.

Київ залишився позаду, разом із моїм серцем.