Глава 41. Ліка. Угода з дияволом

Реєстрація шлюбу пройшла, як у тумані — холодні стіни лондонського реєстраційного офісу, сухий голос чиновника і підпис, який назавжди зробив мене, а точніше Марту, дружиною чоловіка, якого я терпіти не могла. Ерік діяв з грацією хижака, що нарешті загнав здобич у кут. Він прорахував кожен крок, кожен мій рух, кожну секунду мого відчаю. Він контролював все. Навіть супроводжував похід в туалет.

Коли ми нарешті опинилися в машині, що мчала до аеропорту, Ерік дістав пляшку шампанського. Його очі світилися неприхованим тріумфом.

— За твою нову роль, дружино! — він простягнув мені келих, його пальці торкнулися моїх, і я ледь стримала огиду. — Ти чудово впоралася. Лондон скоро буде тільки в ілюмінаторі. А Марта тепер надійно зв’язана шлюбними узами зі мною, а ти... ти вільна й жодних претензій до тебе не маю.

Я відштовхнула келих, від чого золотиста рідина розхлюпалася по дорогому шкіряному сидінню. Я повільно зняла обручку з пальця і простягнула її йому.

— Ти отримав своє, Еріку, — мій голос був холоднішим за кригу. — Ти отримав те, заради чого продав би власну душу. Тепер віддай мені всі фото, усі файли, усі докази нашого обміну. Вали з мого життя, і нехай ми ніколи більше не перетнемося. Я повертаюся додому й забуваю все, мов страшний сон.

Ерік навіть не глянув на каблучку, яку я намагалася вкласти йому в долоню. Він лише зневажливо відмахнувся та нахилився надто близько, цим жестом змушуючи мене втиснутися в крісло автівки.

— Залиш її собі, — процідив він мені в вухо. — Нехай вона порадує твою «подружку». Вручиш особисто, коли побачиш її розбите обличчя. Стосовно фото, — він огидно засміявся. —  Ти справді думала, що отримаєш їх так просто? Умови залишаються незмінними: я передам тобі оригінали лише в Києві. Після того, як переконаюся, що ти зробила все, як ми домовлялися. 

Я відчула, як всередині все закипає. Він тримає мене на короткому повідцю, і я була безсила протистояти. Вперше, я не знала, що робити. Я потрапила у пастку до цього звіра. Але ця проблема самоліквідується, щойно я повернуся в Україну. І мені буде не складно зробити вигляд, що цього чоловіка просто не існує.

Чого не можна сказати про Марту. Вона просто розтоптала нашу домовленість. Замість того, щоб владнати мої проблеми вона вирішила забрати мого чоловіка, життя та кар’єру. Кинувши мене на розтерзання свого тирана-партнера на ім’я Ерік. І я ще довго буду з біллю пам’ятати про цю невдалу дружбу.

Весь шлях до аеропорту я сиділа, мовчки дивлячись у вікно. Знову і знову уявляючи, як розтопчу Марту за її зраду. В голові складаючи виразну промову, яка завдасть їй не менший біль, ніж мій.

У літаку, коли ми здійнялися над сірим Лондоном, я заплющила очі. Кожна мить польоту наближала мене до Києва, до моєї студії, до моєї квартири, де зараз панувала інша жінка. Злість була моїм єдиним пальним. Я згадала обличчя Марти на тих фотографіях — її щасливу посмішку, її ніжні дотики до Марка.

«Насолоджуйся останніми годинами, Марто, — думала я, стискаючи підлокітник крісла так, що кісточки пальців побіліли. — Ти вкрала мою шкіру, але ти ніколи не зможеш вкрасти мою долю. Я заберу все назад. І ти заплатиш за кожну хвилину мого болю».

Ерік поруч щось натискав у телефоні, іноді посміхаючись зі звуком. Навмисне це робив, щоб я чула. Він лікував, забувши, що без моєї допомоги нічого б в нього не вийшло.