Глава 39. Ліка. Останній міст у Річмонді

Вечір у Річмонді був просякнутий запахом дощу та дорогих парфумів Еріка. Я стояла перед дзеркалом, приміряючи роль нареченої Марти Коваль. На моєму пальці блищав камінь, який був важким немов кайдани. Ерік переміг: він змусив мене погодитися на цей шлюб, використавши шантаж та мою власну лють на Марту. Десь підсвідомо мені хотілося все покинути і втекти назад до України. Але злість не вщухала й не давала тверезо думати.

Раптовий дзвінок у двері змусив мене здригнутися. Ерік був у кабінеті, тож я сама пішла відчиняти. На порозі стояв він, Лорд Брентфорд. Він виглядав стомленим. Його зазвичай ідеальне пальто було розстебнуте, а в руках чоловік тримав невеликий пакунок, загорнутий у цупкий папір.

— Я не повинен був приходити, я знаю, — його голос був глухим. — Але я не міг поїхати назад у Котсволдс, не віддавши вам це.

Він простягнув пакунок. Я повільно розгорнула його. Це був старовинний ескіз абатства Брентфорд — оригінал XVIII століття, який ми обговорювали під час вікенду у Котсволді. На полях були олівцеві позначки архітектора, такі схожі на ті, що робила Марта.

— Це для вашого майбутнього проекту, — сказав він, дивлячись мені прямо в очі. — Я хотів, щоб він надихав вас. Марто... невже те, що ви сказали в департаменті — правда? Ви справді кохаєте Еріка?

Я відчула, як серце розривається на шматки. Мені хотілося впасти йому на груди, розповісти про фотографії, про Анжелу, про Київ, про те, що я ненавиджу Еріка кожною клітиною свого тіла. Але я цього не зробила. Злість спопеляла мене й не давала зробити правильний вчинок.

— Лорде, ви поводитеся негідно свого титулу, — я кинула ескіз назад у пакунок і грубо запхнула його йому в руки. Мій голос був наповнений льодом. — Я ж сказала вам: це була помилка. Ви були просто розвагою в глушині. Невже ви настільки наївні, що повірили в «кохання з першого погляду»?

Брентфорд наче вдвічі зменшився в зрості. Його обличчя застигло, перетворившись на холодну маску аристократа. Дивлячись на його біль моє серце ледь не вистрибнуло з грудей. Я так боялася презирства та покарання за брехню, що ладна була розбити серце чоловіку, котрий відкрив для мене інший світ. Відкрив справжню мене. І можливо, котрого я встигла покохати.

— Розумію, — тихо вимовив він. — Пробачте за турботу. Більше я вас не потурбую, — розвернувся і пішов до машини, не озираючись.

Я зачинила двері й притулилася до них лобом, намагаючись не задихнутися від болю. В носі одразу ж засвербіло й я відчула як на очах почали з’являтися сльози. Невже моє серце ще не повністю зачерствіло?

— Дуже добре, — почула я голос Еріка за спиною. Він дзвінко аплодував. — Ти справжня актриса, Анжело. Спочатку запудрила бідоласі мізки, а потім знищила його серце. Навряд чи тепер у нього будуть сумніви стосовно справжнього кохання. А у нас залишилося лише кілька днів до узаконення стосунків і... — протяжна пауза з смішком. —  ... до твоєї зустрічі з «подругою».

Його голос знову привів мене до тями. Точніше, повернув попередню, без сердешну Анжелу, котрій не до сліз, і не до співчуття. Одразу ж вирівняла спину й повернулася до нього з високо піднятою головою та прямою спиною.

Я мовчки пройшла повз нього показуючи всім своїм видом, що мені байдуже на всі його висновки. Одночасно знаючи, що шляху назад немає. Я власноруч спалила останній міст, що вів до світла, і тепер мені залишалося тільки одне — повернутися в Київ і забрати у Марти все те, що вона вирішила привласнити.