Глава 36. Марта. Коротке літо на Подолі

Наступний тиждень у Києві став для мене часом абсолютного, майже кришталевого щастя. Поки в Лондоні, за моїми розрахунками, мали тривати нудні офіційні зустрічі, я повністю занурилася у світ Анжели — або того образу, який я для неї створила.

Ми з Павлом Аркадійовичем буквально жили в галереї. Підготовка виставки «Інша сторона світла» йшла повним ходом. Я сама розробляла освітлення для кожної зали, намагаючись зробити так, щоб промені підкреслювали ту ніжність, яку Ліка так довго ховала за грубими мазками абстракції. Кожного вечора я поверталася додому виснажена, але неймовірно натхненна.

А вдома на мене чекав Марк. Люблячий, уважний, милий Марк. Котрий робив все, щоб підтримати та підтвердити своє кохання.

— Ти сьогодні знову світишся, — казав він, зустрічаючи мене на порозі. — Я ніколи не бачив тебе такою... справжньою.

Ми все більше закохувалися одне в одного. Це вже не було просто притягання двох людей, які готуються до весілля. Це було щось глибше. Марк відкривав мені Поділ, якого я не знала: таємні дворики, де цвіли каштани, маленькі кав’ярні, де господарі знали його по імені, занедбані тераси з видом на Дніпро. Він показував мені Київ з іншого боку, який не всім пощастить побачити. І це було неймовірно та так захопливо.

Ми багато говорили. Я розповідала йому про архітектуру, про те, як простір впливає на душу людини, а він слухав мене з таким захопленням, ніби я відкривала йому таємницю всесвіту.

— Знаєш, Ліко, — сказав він одного вечора, коли ми сиділи на підвіконні нашої нової квартири, загорнуті в один плед. — Раніше я боявся, що ми з тобою з різних світів. Ти була такою... недосяжною, постійно в бігах. А зараз мені здається, що я нарешті наздогнав тебе. Або ти зупинилася, щоб почекати мене.

Я притиснулася до його плеча, відчуваючи знайомий запах деревини та спецій. Усередині мене все тріпотіло від ніжності. Я кохала його. Я полюбила це місто, цей ритм життя, навіть цю підроблену особистість. Борги Анжели були закриті, Громов був у захваті, виставка обіцяла бути тріумфом. Все виглядало так, ніби ми зможемо вийти з цієї гри переможцями.

Я жодного разу не отримала тривожної звістки від Анжели. «Мабуть, вона теж насолоджується Лондоном», — думала я, дивлячись на вогні нічного Києва. Я уявляла її в Річмонді, поважною та успішною, і серце моє було спокійне.

Я не знала, що в цю саму хвилину в Лондоні Анжела дивиться на мою фотографію з Марком і в її очах горить вогонь, здатний спопелити все моє новоспечене щастя. Я не знала про шантаж Еріка, про поцілунки з лордом і про те, що моя «втеча до життя» стала в очах моєї єдиної подруги найвищою зрадою.

Для мене це був ідеальний тиждень. Останній ідеальний тиждень мого життя.