Глава 23. Ліка. Уроки жорсткості в Річмонді

Я влетіла в будинок, наче вихор. У мене було лише дві години, щоб зібрати валізу і перетворитися з «бізнес-леді» на «музу для Котсволдса». Але щойно я переступила поріг вітальні, повітря стало важким. Запах дорогого одеколону, який в мене викликав нудоту, видав його присутність ще до того, як я побачила Еріка.

Він сидів у кріслі біля каміна, тримаючи в руці келих з вином Марти. Виглядав він спокійно, але в його очах палахкотіла власницька лють.

— Відпустка, значить? — процідив він, не встаючи. — Хамфріс сказав, що Брентфорд особисто витягнув тебе з офісу. Ти що, Марто, вирішила, що можеш крутити лордом, як заманеться? Ти забула, хто насправді керує твоїми справами?

Я зупинилася посеред кімнати, повільно знімаючи рукавички. Анжела всередині мене вже стискала кулаки, але я тримала маску «холодної Марти».

— Вийди з мого будинку, Еріку. Зараз же! Ти тут більше не живеш.

Він повільно підвівся, наближаючись до мене. Його посмішка була кривою і зневажливою.

— Ти стала занадто зухвалою після того, як побувала у відпустці. Впевнений, що твої ікла скоро зточуться. Також пам’ятай, люба: ти ніхто без моїх зв’язків. Єдиний твій вихід,— повернутися до мене, визнати свою провину за цей «зрив» і продовжиш підписувати все, що я тобі даю. Інакше, я подбаю про те, щоб твоя кар’єра, тут, у Лондоні, закінчилася разом із твоєю репутацією. Я знищу тебе, якщо ти не будеш слухняною дівчинкою.

Він зробив крок до мене, намагаючись схопити за підборіддя, як він часто робив, щоб змусити Марту замовкнути.

Я не здригнулася. Навпаки, зробила крок назустріч, дивлячись йому прямо в очі з тією крижаною відстороненністю, якої навчилася на Подолі.

— Послухай мене, Еріку, — я промовила це тихо, але впевнено. — Ти звик до Марти, яка плаче і боїться. Але ти ніколи не знав, на що здатна жінка, якій уже нема чого втрачати. Ти думаєш, що володієш мною? Ти навіть не уявляєш, як глибоко ти помиляєшся. Якщо ти ще раз з’явишся на моєму порозі без запрошення, наступним, хто з тобою розмовлятиме, буде мій адвокат. Або служба безпеки Брентфорда. Вибирай сам.

Ерік на мить заціпенів. Він очікував сліз, істерики, благань про помилування. Але побачив лише порожнечу в моїх очах і жодного страху.

— Ти збожеволіла, — кинув він, задкуючи до виходу. Намагався приховати страх і божевільний погляд. — Ти пожалкуєш про це. Брентфорд тобою просто користується, він кине тебе, як тільки йому набридне ця гра!

— Провалюй, Еріку, — кинула я йому вслід, більше не даючи сказати ані слова.

Коли за ним гучно грюкнули двері, я відчула, як ноги на мить стали ватними. Я втрималася за спинку крісла, важко дихаючи. Це був ризикований блеф, але він спрацював. Добре, що він нічого не запідозрив. Думав, що в мене лише «криза особистості», яка зникне щойно лорд закінчить всі справи зі мною, точніше Мартою.

Я кинулася в спальню. Валіза наповнювалася речами зі швидкістю світла. Я взяла кілька кашемірових светрів, зручні джинси і — на самому дні — свій улюблений блокнот. В котрому я почала малювати Лондонську архітектуру та природу.

Рівно о другій годині біля воріт почувся звук двигуна. Лорд Брентфорд особисто вийшов з машини, щоб допомогти мені. Він окинув мене уважним поглядом, помітивши ледь помітне напруження в моїх плечах.

— Усе гаразд, Марто? Ви виглядаєте так, ніби щойно виграли велику битву.

— Ви майже вгадали, лорде, — я посміхнулася, сідаючи на заднє сидіння лімузина. — Просто мала неприємну розмову з минулим. Але я його закрила. Можемо їхати.

Машина рушила, залишаючи Річмонд позаду. Попереду був Котсволдс — край зелених пагорбів і нових можливостей. Я дивилася на лорда, який спокійно переглядав якісь папери поруч, і розуміла: перший етап нашого плану спрацював. Ерік все ще впевнений у своїй правоті, а це означає, що він скоро припуститься помилки.