Глава 14. Марта.

Вівторок догорав теплим подільським золотом, заповнюючи нашу нову вітальню тим особливим, густим світлом, яке робить кожну випадкову порошину в повітрі схожою на маленьку іскру. Я саме намагалася зосередитися на розбиранні нескінченних коробок із речами — це монотонне заняття хоч якось вгамовувало внутрішній тремор і не давало думкам остаточно розлетітися на шматки, — коли Марк раптом підійшов ззаду. Його кроки по паркету були майже безшумними, але я відчула його наближення всім тілом. Його посмішка була не просто загадковою; у ній читалося передчуття чогось настільки важливого і масштабного, від чого в мене всередині все мимоволі стиснулося в тугий вузол.

— Одягайся, Ліко. Оце плаття, будь ласка. Те саме, яке ми купували разом минулої весни, пам'ятаєш? — він обережно простягнув мені бірюзову довгу сукню, яку щойно витягнув із шафи.

Тканина була майже невагомою, напівпрозорою та прохолодною на дотик, як морська вода біля скель. Я дивилася на неї й відчувала, як по спині пробіг крижаний холодок. Я не пам'ятала, як ми її купували. Я не знала, які емоції вона мала викликати в Анжели. Для мене це була просто красива річ, для нього — ціла історія.

— У тебе є давній борг переді мною, який ти урочисто обіцяла закрити ще пів року тому, — додав він, і в його темних очах промайнув дивний вогник, зміст якого я ніяк не могла розкусити.

Я ніколи не отримувала справжніх, непідробних сюрпризів від Еріка. У нашому вихолощеному лондонському житті все було розплановано на місяці вперед: сухі вечері з партнерами, функціональні подарунки, жодного місця для імпровізації. Тому зараз я, майже не вагаючись, пішла збиратися. Мені до болю в грудях хотілося цього свята, хотілося бодай на один короткий вечір забути про заплутані архітектурні плани, фінансові махінації та чужі імена, які я змушена носити.

Звичний для Марти суворий, ідеально гладкий пучок, який я робила за звичкою, я нарешті розпустила. Важке волосся розсипалося по плечах темною хвилею, і я за допомогою плойки зробила легку, трохи недбалу завивку. Це було цілком у стилі Анжели — ця її вічна розкутість, — але, як не дивно, воно дивовижно пасувало і мені справжній. З взуттям виникла невелика заминка. Перебираючи коробки, я натрапила на чорні босоніжки на масивній платформі. Відверто кажучи, я терпіти не могла таке взуття в Лондоні — воно здавалося мені занадто агресивним, незграбним і навіть вульгарним для офісу, — але під цю ефемерну сукню більше нічого не пасувало. Я наче вдягала на себе обладунки іншої жінки.

Макіяж я вирішила зробити мінімальним. Ніякої вогняної помади, якою так любила «малювати обличчя» справжня Ліка, ніяких товстих чорних стрілок, що робили її погляд хижим і дещо втомленим від нічного життя. Мені вперше за весь цей довгий час захотілося відкрити хоча б часточку справжньої себе. Побути собою для чоловіка, в якого я закохалася так стрімко, нелогічно і безглуздо, ледь не з першого погляду в тій тісній майстерні.

Коли я нарешті поглянула у високе дзеркало в передпокої, я просто застигла на місці. Звідти на мене дивилася жінка, яку я раніше ніколи не знала. Вона не була схожа на ту втомлену, вічно напружену лондонську Марту Коваль, але й не була дешевою копією Анжеліки. Це була я, але в якійсь новій, живій і неймовірно теплій оболонці. Я підморгнула своєму відображенню, ковтаючи хвилювання, і вийшла у вітальню. Марк просто завмер. Його погляд, повний німого, глибокого захоплення, сказав мені значно більше, ніж будь-які найвишуканіші компліменти. Я зрозуміла, що прийняла правильне рішення. А думати про те, що він зараз бачить у мені зовсім іншу людину... я просто заборонила собі про це думати, інакше цей вечір був би зруйнований ще до початку. Це був мій вечір, і я збиралася прожити його на повну силу.

За годину ми опинилися в просторій, напівпорожній фотостудії на території колишнього заводу. Величезні вікна в підлогу, професійні софіти, що сліпили очі своїм білим сяйвом, і солодкий запах свіжозрізаних лілій. Я зупинилася прямо на порозі, відчуваючи, як мої ноги раптом стають ватними. Фотограф уже гарячково виставляв світло, а в самому центрі зали стояли декорації, що не залишали жодних сумнівів: це була професійна передвесільна фотосесія. Та сама «Love Story», яку справжня Анжела місяцями саботувала, вигадуючи сотні безглуздих відмовок. Мабуть, вона вже тоді десь глибоко всередині відчувала, що їхній шлюб із Марком тріщить по всіх швах, і просто не хотіла фіксувати цю гарну фальш на плівці для історії.

— Марку... це ж... — слова просто застрягли в моєму горлі, не даючи дихати.

Мені стало прикро до фізичного, гострого болю. Кожен спалах камери відчувався як постріл прямо в мою обтяжену брехнею совість. Марк ніжно обіймав мене за талію, притискав до себе з такою силою, ніби боявся, що я зараз розтану в цьому студійному світлі, шепотів на вухо якісь інтимні, дуже особисті дурниці, а я змушувала себе посміхатися. Я почувалася професійною, цинічною злодійкою, яка не просто вкрала чужу сукню і чуже ім'я, а вкрала найсвятіше — чиєсь щастя — і тепер безсоромно позує в ньому, зазираючи прямо в об’єктив камери.

Я сподівалася на тиху вечерю в затишному куточку, на захід сонця десь над Дніпром, на просту розмову, але точно не на це. Отримати цілі стоси весільних фотографій, коли ти чітко знаєш, що через місяць справжньою нареченою має бути зовсім інша жінка — це було занадто навіть для моєї витримки. Кожна хвилина перебування під софітами здавалася мені вічністю в пеклі.

Пізніше ми сиділи в невеликому, майже порожньому ресторанчику в одному з провулків Подолу. На нашому столі повільно танули довгі свічки, а разом з ними потроху танула і моя остання витримка. Марк взяв мою долоню у свою — таку велику, теплу і неймовірно надійну.

— Знаєш, Ліко... — його голос став незвично низьким і дуже серйозним. — Ще місяць тому я був на сто відсотків впевнений, що нам кінець. Я вже складав у голові важкий текст розмови про те, як буду скасовувати наше весілля і домовлятися з рестораном про неустойку. Ти була холодною, мов арктичний лід, постійно десь зникала ночами, брехала про якісь неіснуючі справи... Я фізично відчував, як втрачаю тебе щосекунди, як пісок крізь пальці.