Глава 8. Марта. Маленька перемога

Галерея була розташована в старому підвалі, де пахло дорогим парфюмом і старими книгами. Павло Аркадійович, чоловік у шовковій хустці замість краватки, при виді мене одразу почав шукати очима найближчий вихід.

— Навіть не підходь, Шевченко! — вигукнув він розмахуючи в сторони руками. — Твій перформанс із каберне я запам’ятаю надовго!

— Павле Аркадійовичу, спокійно, — Марк зробив крок вперед, заступаючи мене собою. — Дівчина була в стресі. Творча криза, перельоти. Вона прийшла вибачитися. І принесла ідею.

Я стояла позаду Марка, почуваючись маленькою дівчинкою за спиною велетня. Це було так незвично — дозволити комусь іншому вирішувати мої проблеми. В Лондоні я була залізною леді, а тут... просто Мартою, яка загубилася.

— Яка ще ідея? — буркнув галерист, поглядаючи на Марка з повагою.

— Нова серія, — швидко зорієнтувалася я, згадуючи свою архітектурну школу. — «Геометрія пристрасті». Жодних розмитих ліній. Тільки структура, чіткість і... емоція в центрі.

Павло Аркадійович зацікавлено підняв брову.

— Геометрія? Це щось нове для тебе, Ліко. Ти ж завжди малювала «кольорові плями в тумані».

— Вона змінилася, — вставив наречений Ліки, злегка стиснувши моє плече. — Дайте їй шанс.

Галерист зітхнув, витягнув чекову книжку і замислився.

— Добре. Я дам тобі шанс і навіть аванс — якраз закриєш свої борги. Але! Якщо завтра до десятої ранку в цій галереї не буде першої картини з цієї твоєї «геометрії» — повернеш усе в подвійному розмірі. І більше не наближайся.

Коли ми вийшли на вулицю, у мене в руках був чек на суму, яка здавалася мені зараз рятівним кругом посеред океану.

— Марк... — я подивилася на нього знизу вгору. — Чому ти це робиш? Ліка казала... тобто, я думала, що ти тільки про м’ясо і ресторани думаєш.

Він зупинився і серйозно подивився на мене.

— Бо я тебе люблю, Ліко. Навіть коли ти божевільна. Навіть коли ти кидаєшся водою та б’єш посуд. Я просто хочу, щоб у тебе все було добре. Малюй свою картину. А ввечері я приїду, принесу вечерю. Тільки не спали хату, добре?

У відповідь я тільки усміхнулася й сіла в машину в котру запросив мене чоловік люб’язко відчинивши двері. До будинку ми їхали мовчки. Мене гнітила думка про те, що я уявлення не маю як намалювати картину і викрутитися з цієї ситуації. Але й здаватися просто не мала права!

Ми простилися біля під’їзду. Марк обережно поцілував мою щоку й пообіцяв заїхати після роботи. Цей поцілунок здався таким приємним та ніжним, що в мене затримтіли ноги. Шкода, що я ніколи не відчувала щось подібного під час поцілунку з Еріком. А якщо Маркіян торкнеться губ чи тіла...

“Стоп, Марто! —  зупинила себе подумки. —  Це не твій наречений й не потрібно думати про нього в такому діапазоні.”

— Ти помилялася, Ліко, — промовила в голос. — Ти шукала драми, а не помічала справжнього, люблячого чоловіка.

Я повернулася в квартиру перетворену у майстерню. Тепер у мене була кава, аванс і рівно дванадцять годин, щоб стати художницею. Поки прибирання відкладу на інший етап вирішення проблем нової подруги, бо зараз головне розкрити в собі талант художниці.

Я підійшла до полотна. «Геометрія пристрасті»... Що ж, як архітектор я знала все про лінії. Залишилося додати туди трохи «пристрасті», про яку так впевнено говорила галеристу.

Я взяла лінійку, вугілля і почала малювати каркас майбутнього шедевра. Вперше за десять років я не креслила будинок. Я малювала своє нове життя повністю піддавшись новим емоціям, які виникли за коротку мить перебування на батьківщині.