3

3

Дракон приземлився на верхню частину величезного палацу, ніби це була посадковий майданчик для таких велетнів, як він.

Харитину поставив на ноги.

А потім дракон почав зменшуватися, перетворюючись у людину…

Дуже гарного високого хлопця, від погляду на якого завмирало дихання.

Харитині ніби почало не вистачати повітря, бо вона ніколи не бачила, щоб молодий чоловік був настільки гарним.

- Мене звуть Олесь. Ти - моя. Запам’ятала? - сказав дракон-перевертень.

- Та я не проти. - не дихаючи, промовила Харитина, через що її голос видавився з грудей якось наігранно тоненько, неначе вона дражниться.

- Ти все ще намагається наді мною глузувати, жартуючи та сміючись з мене? - розгнівався Олесь та швидко наблизився до дівчини, різко обіймаючи її та притягуючи занадто близько до себе.

Але Харитина хапала повітря, не взмозі спокійно дихати від хвилювання.

Олесь вже намагався владно поцілувати Харитину у губи, коли ж це зрозумів, що дівчині погано.

- Тобі погано? Дихай! Дихай! - відпускаючи Харитину, скомандував Олесь.

Хоча лише команд достатньо, щоб прийти до норми?

Харитина почала заспокоюватися, але все ж таки втратила свідомість, не дивлячись на те, що дихання почало приходити до норми. Але недостатньо, щоб отямитися одразу.

На щастя, Харитина у непритомному стані продовжила дихати.

Олесь узяв Харитину на руки та поніс її у свої покої.

Чоловік поклав дівчину на широке ліжко та сів поруч.

Раптом відчинилися двері кімнати Олеся, куди увірвалася гарна жінка, яка лише трохи виглядали старшою за нього.

- Що ти приволок до своєї кімнати? Де ти її взяв?! - грізно почала ця жінка.

- Мамо! Я вже дорослий! Я сам вирішую, що нести у свою кімнату! - обурився Олесь.

- Тільки не смій з нею одружуватися! Пограйся та викинь з нашого палацу! Я не для цього тебе готую, щоб ти випадкових дівчиськ сюди приносив! Я місцевим дівчинам обриваю крила, щоб з них не виростали дракони, бо жодна з них не варта тебе. А ти приносиш якусь випадкову дівчину, яка ще не з нашого світу.

- Мамо! Я ж не буду вічність один правити світом, як це робиш ти. Мені набридла твоя філософія одиначки. Коли я вирішу, я одружуся з тією, з якою захочу! І ти мені не завадиш. Що стосується цієї дівчини, то ти спровокувала мене на інший вибір дій! Мені лише було цікаво, яка вона та як себе поводить. Бо вона інша. Але у будь-якому разі я де дозволив би тобі чи іншим скривдити її, а тим паче викинути, як ти запропонувала. Лише повернути туди, де я її вперше побачив. Але тепер зроблю тобі на зло. І тепер ти мене послухай! Якщо будеш втручатися до нас з нею, то не бачити тобі спадкоємця! Твоя імперія розвалиться, бо я, якщо будеш лізти у мої справи, повернуся разом з цією дівчиною у її світ. І ти мене ніколи більше не побачиш. Бо мені набридло, що мене використовують та живуть за мене!

- Синку! Як ти так можеш? Все через неї? Так?

- Ні! Все через твою надмірну любов. І не лише до мене. Більше впливає на події твоя надмірна любов самої до себе. Мене дістало, що ти робиш з мене все, що тобі заманеться. Дістало це! Дістало жити з тобою, відчуваючи лише одну самотність!

- Пробач, синку. Я не скривджу цієї дівчини. Обіцяю. Але ти не кидай мене. Бо я без тебе помру. 

- Мамо, ти - королева драконів, ось і залишайся нею. Ти живеш вічність. А мені ця вічність вже набридла, хоч мені лише тисяча років. У людей, до світу яких ми доторкаємося, усе набагато простіше, бо вони мають коротке життя. Більшість з них намагається жити “тут і зараз”, як вони кажуть. Деякі уходять зі свого життя по власній волі, бо так і не знайшли його сенсу чи втратили його. У людей все простіше: все встигнути, поки молоді, поки є сили. Намагаються прожити своє життя щасливо чи пожертвувати собою, щоб їх діти були щасливі. Ти володієш цілою імперією. Це ніби робить тебе щасливою. Але я не щасливий у цьому світі. Ця дівчина - частина того світу, який зовсім інший, який тимчасовий та який дійсно правдивий, бо там усе тимчасове. Я хочу вивчити її та зрозуміти, що з нами не так. Що з нашою вічністю не так, що я не можу знайти своє місце у своєму світі, тому блукаю іншими світами, я хочу знайти своє щастя.

-Синку, я знайшла своє щастя, коли ти народився. Моя імперія - це лише обов'язок, який мені даний по праву народження.

-Тоді чому ти так боїшся втратити свій трон?

-Бо я тоді буду ніким. Що тоді мені робити? - запитала королева.

У цей час Харитина почала пробуджуватися чи приходити до свідомості після обмороку.

Королева у своїй розкішній червоній сукні з довжелезним шлейфом та широченною спідницею тихенько пішла, щоб не заважати.

Харитина побачила, як жінка покидає просторову кімнату, зачинивши за собою двері.

Дівчина подивилася уважно на Олеся, який сидів поруч з нею на ліжку.

-Я хочу пізнати тебе. Забудь усі дурниці, які я тобі сказав до цього. Я тебе не скривджу. Обіцяю. Я лише хочу зрозуміти, яка ти. Ти їсти чи пити хочеш?

Харитина стверджувально закивала головою.

-Зараз попрошу принести вечерю. Але, якщо ти вже нормально себе почуваєш, ти маєш сили, можемо спуститися до кухні. Я тобі по ходу покажу увесь палац.

-Добре. Можемо трохи погуляти перед їжею.

-Я не спитав, як тебе звати?

-А чи повинно цікавити володаря ім’я його полоненої. Ти можеш сам придумати мені ім’я.

-Пробач. Я трохи перегнув тоді, говорячи, що ти моя. Але ти не моя власність. Ти - моя гостя. - Олесь простягнув Харитині руку, щоб допомогти їй встати з ліжка.

-Мене звуть Харитина.

-Пішли, люба Харитино. Я покажу тобі свій світ.