Відпочинок

1

- Ця огидна кімната буде моєю?! - обурилася Харитина, роздивляючись хижину зсередини..

- Нашою. - підправила Радослава.

- Як це? Тобто ти будеш жити зі мною в одній кімнаті? - хозяйка продовжувала свиріпити. - Ми з тобою удвох?

- Утрьох, пані. - додав Єремія.

- Що? - Харитина невдоволено підняла свої брови.

- Вибачте, хозяйко, але в моєму контракті не було прописано, що я буду жити на вулиці, як безпритульний собака. - пояснив охоронець.

- Харитино, ти ж розумієш, що це такий атракціон, відпочинок такий… безлюдний острів… хижина, в якій тільки одна кімната разом з кухнею… Бачиш: тут же кухонне приладдя. Все так, ніби ми реально потрапили на безлюдний острів, а хижину змайстрували самі. - пояснила Радослава.

- Але ж ліжко-то одне. - зауважила Харитина.

- Будемо спати по черзі на ньому. - запропонував Єремія, підморгуючи дівчатам, явно жартуючи.

- Джентльмен називається. Будеш спати на полу, як пес. - промолвила хозяйка вкрай різко. - А з Радославовою ми вмістимося на цьому… на цій подобі ліжка. Жах. Ось татку я задам!

Харитина різко дістала свій мобільний та одним дотиком вибрала номер, підписаний “татко”. Але додзвонитися так і не змогла.

- Супутниковий зв’язок. Еге ж. - хозяйка у відчаї сіла на ліжко, яке грубим методом та на швидку руку було якось зліплене. - А їсти-то хоч що будемо?

- Нам повинні були залишити ящики з консервами. - відповів Єремія.

- Де? - просте запитання Харитини визвало напругу на обличчах співрозмовниках.

- Забули залишити чи вкрали? - Радослава розгублено подивилася по сторонах.

- Дівчата, на яхті є запас їжі. Звідти привеземо сюди. На місяць може й не вистачить, трохи менше, але відпочинок не зіпсує відсутність обіцяних консервів у хижині.

- А митися ми де будемо? - вже приникло запитала Харитина.

- У морі. Ти ж бачиш, скільки там його. - пожартувала Радослава.

- Слухайте, дівчата. Мене хвилює питання, куди ж пропав запас їжі. Якщо не забули залишити, то тоді хтось вкрав. Отже, ми не одні на острові. Хоча як ми могли сподіватися, що острів буде дійсно безлюдним, якщо він розташований посеред океану на території, яка ніяк не охороняється та доступна кожному, у кого є засоби переміщатися у просторі. Супутниковий зв’язок хтось може глушити. Знаходження тут - це несерйозно. Ще виділили лише одного охоронця. Повертаємося до яхти та упливаємо звідти.

- Ти що? Єреміє! Татко стільки грошей за оренду цього острова заплатив. Тут черга на кілька місяців наперед. Звісно, вони лише місяцями. Не треба повертатися. Залишимося тут. Їжу заберемо з яхти. А потім одразу підемо обстежувати острів. Одна справа роздивлятися каталог, інша - усе бачити на власні очі. - Харитина вмовляла, не перестаючи.

- Ні. Ми пливемо звідси. Тут небезпечно. Як ваш батько міг вчинити з вами?

- Може я йому набридла?

- Чи хоче тебе чомусь навчити? - припустила Радослава.

- Для цього відправляють до університету. - відповіла Харитина.

- Університет мудрості не навчить. Лише навчить викручуватися. - додала її подруга.

- Це і є мудрість. - зауважив Єремія.

- Але не життєва мудрість . - наполягала на своєму Радослава.

- Ви можете зі смою сперечатися і далі, але прошу на вихід. Ми залишаємо цей острів. - наказав охоронець.

- Ні! - вперто промовила Харитина та скрестила на грудях руки.

- Тут залишаєтеся пані, навіть не хочете взяти свої безкінечні сукні з яхти? - запитав Єремія.

- Так. Саме так. - твердо проговорила хозяйка. - Принаймні до завтрашнього ранку.

Охоронець не довго думаючи схопив Харитину на руки та поклав собі на плече.

Й поніс, незважаючи та численні побої рукати та ногами дівчиська йому по голові та по спині.

- Єреміє, так не можна. Вона тебе звільнить. - зауважила Радослава.

- Нехай звільняє. Але смерть цієї балованої дівчини та твоя, не дай Боже, буде не на моїй роботі.

- Єремієчко, будь ласка. Всього одна ніч - і завтра повернемося до власника острова з претензіями з приводу порушення умов відпочинку. - вже ласкаво почала Харитина.

- Ти так просиш мене, ніби хочеш провести зі мною цю ніч і твоє бажання заважає тобі дихати. Але я кохаю іншу. - і охоронець з любов’ю в очах подивився на Радославу. - Якщо це останній день моєї роботи з вами і я більше тебе не зустріну, Радославо, то я тобі признаюся, поки я поруч та можу це зробити. Я тебе кохаю, Радославо. З першого дня, як побачив.

- Дивне зізнання. Тримати одну дівчину на собі, а освідчуватися у коханні іншій. - прокоментувала Харитина.

Радослава на це лише всміхнулася, відводячи очі від погляду Єремії.

А він продовжив нести хозяйку на собі до берега, де була яхта…

Повинна була бути яхта…

Бо там її залишили ці троє.

Але яхти не було.

- Чому ми зупинилися? - запитала Харитина, яка бачила лише задню частину світу за спиною свого охоронця.

- А де яхта? - здивувалася Радослава.

- Ось тепер ми точно у халепі. - повідомив Єремія, опускаючи Харитину, яка вже вигиналася, щоб побачити те, що бачать інші.

Охоронець швидко дістав свою зброю та приготувався до атаки.

Харитина спробувала знов подзвонити:

- Нічого. Знов нічого. Я тактові влаштую, коли повернемося.