ЕПІЛОГ

Пройшло два місяці після тих страшних подій, які остаточно зламали мене. Лишили лише оболонку. Та я не здаюся. Проходжу курс лікування від психотерапевта, який мені порекомендували в лікарні, куди знову потрапила в якості пацієнтки. Яким було моє здивування, коли дізналася, що насправді вагітна. Термін три місяці. Єдиний кандидат на батьківство - мій покійний наречений. Більше нема кому. Григір Миронович помер через місяць після нашої бесіди. На похороні нікого не було крім копачів та священника. Так йому й треба. Тіло Тимура Огієнка так і не знайшли. Невідомо навіть,де його поховано. Душа болить. Він залишився десь далеко далеко від мене. Та пам'ять про нього житиме в мені до кінця мого життя. Доки буду при здоровому глузді та тверезій пам'яті. 

Знову здавати аналізи і проходити обстеження. Через день. Грошей не наберу стільки. Так проходили мої дні. Тепер мені є заради кого жити та працювати. Моя дитина, яка заслуговує на маму. Я їй дуже потрібна. А вона потрібна мені. Ми стали одним цілим на наступні півроку. Опісля усе остаточно змінитися. Заміж виходити більше не збираюся. Не вийшло з Тимуром, не вийде ні з ким іншим. 

Тож зараз я вступаю в новий етап життєвого шляху і цього разу він точно буде щасливим. Дякую вам, шановні читачі, за те, що дочитали до кінця мою власну історію. Історію, яка нікого не залишить байдужим. Сподіваюсь, що ви житимете значно краще й цікавіше, ніж я, Аделаїда Атанасівна Мельник, що мала стати Огієнко.