РОЗДІЛ 9

Я чую його думки. Вони жахають своєю щирістю. Він десь поруч. Той, на кого спочатку ніхто не звертав увагу. Такий спокійний і тихий чоловік, який звик порпатися в людських тілах. Хто б міг подумати, що вбивцею виявитися Григір Миронович Непийвода. Довірена людина Тимура Огієнка, мого боса і за гіркою іронією долі мого горе нареченого. Мені здається, що Тимур зник не просто так. Його або викрали або скоріше за все вбили і сховали труп подалі від людських очей. Нехай всі думають, що він кудись поїхав. Я зайшла в приміщення моргу і побачила його. Григір Миронович ніби постарів одразу на декілька років. На мене дивилися очі людини, яка відчуває, що смерть вже близько. Хрипким  голосом він промовив, звертаючись до мене:

• Адо, я не сподівався, що ти так швидко здогадалася ким я є насправді. Я вдячний тобі за розкриття моєї таємниці. Я надто довго приховував свою справу натуру, що вже забув як це жити повноцінним життям. Не боятись власної тіні. А я боявся. Занадто довго грав непотрібну роль.
• Яку роль ви грали, Григоре Мироновичу? Поясніть будь ласка.
• Твій дар- особливий. Він здатен як вивести тебе на шлях добра, світла і правди, так і завести в темряву, зло і беззаконня. Тобі варто бути з ним дуже обачною, Адо. Обдумай ці слова. В мене остання стадія раку. Жити лишилось недовго. На мені два вбивства - тієї жінки, тіло якої знайшли біля лікарні, де ти перебувала. Друге - це вбивство Тимура Огієнка, твого нареченого. Я знаю, що мені нема прощення. Я не прошу його. Я лише хотів, щоб мене цінували як людину. Я хотів підтримки та любові.

Уся гама емоцій і почуттів відбилася на моєму обличчі. Я довіряла цій людині, а вона мене зрадила. Зрадила і вбила мого нареченого і боса. Нема йому прощення. І не буде. Я так вирішила для себе самої. Цей чоловік псих, йому місце в психлікарні, а не серед нормальних людей. Я теж гаразд. Безробітня самотня жінка, яка пережила співзалежні стосунки в минулому і тепер не знає як жити далі. Я розвернулася і вибігла з моргу на вулицю. Дув холодний колючий вітер. Сльози текли з очей та мені було байдуже на свій вигляд. Зло має бути покараним. 

Діставшись додому я швидко зачинила двері на два замки і забігши в душ стала лити на себе окріп. Ніби він поверне мені моє серце і коханого.