РОЗДІЛ 6

І воно нарешті трапилось. Недалеко від лікарні, де я лікувалася знайшли труп жінки. Ідентифікувати її одразу не вдалося. При собі не мала сумочки чи рюкзака з необхідними речами. Тіло було загорнуте у величезний пакет для сміття. Обличчя вкрите синцями й засохлою кров'ю, нагадувало моторошну маску на Хеллоуїн. Я змогла це побачити з вікна палати, де зараз перебуваю. Згодом прибула поліція. Забравши тіло,  вкрите простирадлом швидка поїхала. Решта опитувала свідків. Серед них не було чого боса. Це спочатку насторожило. Та я знала, що Тимур прибуде пізніше й матиме клопіт. Як і вся його команда. Сліди затоптані. Нічого нового він не знайде. Шкода звісно. Я ж лишаюся за бортом і нічого з цим не можу вдіяти. А хотілося б  спробувати. Найцікавіше проходить без мене. Так несправедливо. Моя енергійна натура не витримує тривалого байдикування. Мені потрібна робота. Це корисно для моєї психіки. 

Єдине, що мене тут тримає це можливість іноді виходити на прогулянку. Там є малесенький парк. Пацієнти часто ним користуються навесні і влітку. Я полюбила там бувати восени й узимку. Погода наразі не дозволяє мені часто там бувати. Задовольняюсь балконом. Звідти теж непоганий краєвид. Звісно якщо можна назвати вид на запущений лікарняний сад з голими гілками дерев й мокрою від дощу землею. Атмосфера просто створена для вбивства. 

Вирішую вийти на вулицю. Персонал з недовірою дивитися на мене і все таки відпускає. Хух. Нарешті я це зробила. Тепер в офіс до Тимура. Він має ввести мене в курс справи. Перейшовши двічі дорогу на переході опиняюся перед дверима в офіс і завмираю - вони зачинені. Як таке могло трапитися? Де мій наречений? І що це все означає? Потім згадала, що Тимур завжди зачиняв двері в офіс, коли кудись йшов. Вольвичі невелике містечко. Тут нема змоги сховатися. Та й не дуже хочу це робити. Треба йти до Григора Мироновича в морг. Можливо він має якусь інформацію про вбиту. І це  знову жінка. Чому? 

Прямуючи до моргу непереставала думати про це. На щастя Григір Миронович був не місці. Закінчив розтин і курив люльку, сидячи біля вікна. Побачивши мене усміхнувся і привстав поцілував мою руку на знак пошани. Це змусило мене почервоніти від задоволення. 

• Адо, ви якісь втомлені. Що трапилось? 
• Була на лікуванні в нашій лікарні. Краще б туди не ходила.