РОЗДІЛ 2

Після короткої наради, я знову занурилася в папери. Тимур знову пішов на пошуки нового розслідування. Не міг він без цього жити. Я швидко перехрестила його і залишилася сама в офісі. Мені не звикати до того. Їх назбиралося чимало. Скоро доведеться купувати окуляри, бо зір починав псуватися. Я взагалі не сподівалася, що витримаю те, що випало на мою долю. Та я нікого не проклинаю. Занадто багато честі для людей з мого минулого. Я їх давно поховала для себе. Час показав, що це правильне рішення з усіх, які приймала раніше. Давно не відчувала такої свободи дій як тепер. 

 Люди не достойні на шану й почесті так само як і на осуд після смерті. Щось мене не туди занесло. А може туди. В голові сумбур. Нехай так і буде. Головне, що небезкінечний потік людських думок. Цього вже точно не витримаю. Збожеволію. То ще півбіди. Гірше, коли відправлять в психлікарню на примусове лікування. Тоді треба відправляти туди увесь український народ. Через довбану війну психіка зламана у всіх. Така тепер тут реальність. Вольвичі нагадують мені край світу. Як Австралія, звідки родом мій улюблений актор- Тревіс Фіммел- зірка серіалу,, Вікінги ''. Що ж доведеться ритися в паперах і очікувати на вказівки боса й за сумісництвом нареченого. Треба ж таке вигадати.Головне знову не вляпатись в якусь брудну історійку з присмаком містики. Це в мене виходить дуже добре. Навіть занадто добре.)) Разом з тим я знаходила вбивцю чи викрадача. Тож маю певний талант. Найважче бути такою як всі- сірою та безликою. Перетворитися на споживача, без мети у житті. Бррр. 

Душа не знаходила собі місця. Давно так не хвилювалася на роботі.  Це все через Тимура. Я не хочу й не можу його витратити. Ще й погода зіпсувалася. Лило ніби з велетенської виварки( каструлі). Та бодай би її. Зараз так легко захворіти. Мені цього не тре. Я маю працювати. Я-  типовий трудоголік. Робота це свято. Особливо, коли сама. Я настільки звикла до самотності, що забула як це спілкуватись з реальними людьми. Занурена в працю забуваю про все. Така вже я людина.