Відплата з потойбіччя

 За столом , основною прикрасою якого була масивна кришталева куля, сиділа Віолетта Оршанська. Потомственна відьма, родом з поліських лiсiв. Найвідоміший у цьому місті медіум, ясновидець, знахар, екстрасенс  в одному флаконі. 

 Жителі містечка, досить швидко забули, проте що ще років п'ять тому, вони в неї на ринку морквою з цибулею затарювалися. Пробудження відьомського дару , який передавався по жіночий лінії, співпав з подією в особистому житті - на вже не молоду, але досить привабливу продавчиню, поклав оком начальник місцевої поліції.  

 Те, що після цього, вона почала дізнаватися про своїх клієнтів більше інформації, було пов'язано виключно з контактами з потойбіччям. Більше того, навіть кримінальна справа, по факту зникнення старшого сина відомих в місті волонтерів, з яким вони хочуть зв'язатися через медіума, лежавша в неї на столі, була просто випадковістю. 

 Поглиблено читаючи справу, відьма робила замітки на майбутній "спіритичний сеанс". Під час якого  більше престижна  освіта психолога допомагала. Аби заробляти в цьому бізнесі, треба було  казати те, що хочуть чути клієнти. 

 Раптом холодний вiтер продув до кісток. Жінка вiдiрвалася i побачила напівпрозорих постатi напроти себе. Впавши зі стільця, вона почала повзти до дверей. Прозорi постатi безшумно рушили за нею, взявши у кільце, протягуючи руки, вiд яких несло могильним холодом. 

 I в цей момент з під землі виросла тінь. Примари відступили.  Дивлячись  в прозорi фігури своїх незваних гостей, вона бачила жах на обличчях мерців. 

- Встаньте - веліла постать в чорному - Свою долю, треба стоячи приймати. 
  Послухавшись, жінка встала. Перед нею стояв чоловік, в старомодному картузi, пальто по верх чорного костюма, i сонцезахисних окулярах.
- Ви хто? - знайшла в собі сили запитати жінка. 

- Нелгар. Уповноважений потойбіччям прослідкувати аби - вiн провiв рукою - сини, дочки, матері, батьки, чоловіки ваших жертв, вас раніше терміну не звели в небуття. Розумієте панi - Нелгар перевiв погляд,  яких здавалося був націлений просто в душу, на" відьму"- ви гралися з потойбіччям. Ви його обманювали. А наш свiт такого не терпить. Але сьогодні, ви спокутуєте свою провину. 
 Нелгар повернув голову до примар. Одна з прозорих сутностей кивнула. 

 Фальшива відьма почала готуватися до прийму нових клієнтів. Розставивши  інвентар, різного роду вiники з сушених трав, свічки запалені. Готуючись до свого першого, i останнього справжнього сеансу, нервово витирала кришталеву кулю. Кришталю в неї було стільки, скільки у власниці магії. 

 Нервово в очікуванні позирала то на напівпрозору фігуру молодого хлопця, що мовчки очікував початку, то на камеру спостереження, яку установив начальник поліції. Парадокс професії полягав  в тім, що клієнти не завжди приймали те, що хотіли почути. Тому на пультi спостереження в сусідній прибудовi, чергували двоє поліцейских. 
- Не допоможе - сказав хлопчина, ніби читаючи, а може й читаючи, думки відьми. 

 В кабінет зайшла сім'я. Поважний чоловік років сорока, з подекуди сивiючим волоссям. Його жінка, в чорному - траурному, i синок. Вони сiли за стіл. 

 "Відьма" почала звичну тарабарщину "Дух прийди", до поки хлопець  не прийшов до неї. Поклавши руку яка провалилася в тіло, вiн став буквально заходити в жінку. Тіло засмикалося конвульсіями. 
 Троє наляканих гостей, перезираючись між собою, були останнє що вона побачила на цім свiтi. 

 Відкривши очі, відьма - екстрасенс заговорила підлітковим голосом.
-  Мої вітання мамомочко. Здоров бретеле. Як на байковi покійника ганяти. Ну здрастуй батечко любимий.  Вбивця, мiй рідненький. 
- Синок це ти? - першою вiдiйшла вiд шоку матір. 
- Звісно ж я матусю. Дякую за тi троянди, що так дбало в саду, наді мною посадила. 
- Нащо ти так, синку. 

 Істеричний  сміх вирвався з жіночого горла. 
- Реально насмішили. За путівку в один кінець  в потойбіччя. Але як виявилося, цiй ось - руками красномовно було обведено тіло - гадалцi з погорілого театру, багато хто там мав що пред'явити. Тож вдалося домовитися, про останню зустріч. 

 Та що я все про себе, та про себе. Ви то як? Батечко - тіло, захоплене примарою, повернулося до голови сімейства - Як там Настенька. 
- Яка Настенька ?- жінка злобно покосилася на чоловіка. 
 Тіло "відьми" покосилося на матір. 

- Та сама мамочко . Дочка твоєї подружки, яка так часто в гості, в iншу частину міста, забігати стала. - погляд переведений на батька. - Не мені, тим паче зараз то, у твою постіль лізти. Але батя, що ти чудиш?  Вона ж он - кивок на брат а- малого на два роки молодша. Сивина тобі в голову, біс в ребро. 
- АХ ТИЖ КАБЕЛИНА!!! - закричала дружина - Я давно підозрювала , що ця малолітка, не дарма хвостом виляє!!!

- Ой мамо. Ти то з себе святість не корчи. 
- В сенсi.
 Рот розплився в посмішкi.
-З потойбіччя гарний відкривається вид
-Синок!!!

- Мамо, повiр на слово, мені задоволення не було, вiд того що як тільки твої дівчатка з бухгалтерії порозходяться, мiй хрещений тебе прямо на столi. Чого про тебе не сказати. - перевівши погляд на брата, запитав:
- А ти як брателла?

  Єдиний живий син, вжався в стілець. 
- Слухай малий. Ти б того, зав'язував в би з дурью. Чи хоча б не так часто в орчу партію лiз. А то ж сам знаєш, батя в нас гарячий. Я он, не в той ящик в гаражі носа сунув, мене ключем по головi. Та й взагалі, ти б з білим порошком зав'язував би. А то, чого доброго, вiд передозу раніше сроку до мене відправишся. 

 А взагалі - як бізнес ваш? Орки з такою ж охотою "веселий порошок" на стволи міняють? А братва все так же бере? Нi мені реально цікаво. Може я дарма, в садочку, під трояндами гнію. 
- Пожалій - видавила матір. 

- Ох ну так. Бідненька, нещасна. Так важко було гараж вiд кровi відмивати. А тобі батечко, таку яму в ночі копати, та з малим моє тіло приносити. Ну а малий, взагалі красунчик. Таку версію "пішов з дому" на колiнцi вигадав, менти не підкопалися.