Розділ 7. Повернена дружина 1

— Прошу, леді Б'янка вже чекає на вас, — повідомив лакей, коли після короткої формальної розмови з лордом Едергейлом ми покинули його кабінет.

Шанобливо вклонившись, слуга повів нас коридорами красивого фамільного маєтку. Я ж гадала про себе: чи не той самий це лакей, від якого колишня дружина мого чоловіка народила свою дитину? Та й взагалі, чи не звільнив його в принципі батько «осоромленої розлученням жінки», коли дізнався про його інтрижку зі своєю дочкою? Про це Томас Едергейл у розмові з нами промовчав.

Ну а з того, про що він, все ж, розповів, ми дізналися, що свою дочку після розлучення віконт, хоч і неохоче, але прийняв назад у свій дім і виділив їй утримання. Коли ж вона в результаті народила (хоч і від лакея), тим самим довівши, що здатна зачати, і не її провина була в бездітному шлюбі — змінив гнів на милість. Віконт навіть не надто буянив через те, що та взяла собі коханцем слугу. Як-не-як, після ганебного розлучення, ще й з такої причини, шлюб їй все одно не світив, надто із кимось зі знаті. Вагітність же стала доказом того, що вона в цій ситуації — чиста жертва, а граф Рейнер — абсолютний лиходій. Тож…

Нехай їй тепер марно сподіватися і на заміжжя, і на спадщину, і на титул для свого сина-бастарда. Проте батько, принаймні, виділив їй землі, що забезпечують скромний річний дохід, і замовив будівництво на цих землях невеликого особняка, в якому Б'янка та її дитина зможуть жити. Що було особливо актуально, бо з братом — єдиним повноправним спадкоємцем, який вказаний у батьківському заповіті — стосунки у неї були, м'яко кажучи, натягнуті. Тому всі розуміли: щойно старий віконт вирушить на той світ, його син виставить сестру за поріг швидше, ніж трунар закопає батьківську могилу. І коли Б'янка була в цій історією «жертвою, якій зламали життя шлюбом не з тим чоловіком» — віконт робив усе, щоб ця жертва, разом зі своєю дитиною, після його смерті не опинилася під найближчим мостом.

Звісно, я — та, хто зрештою народила лорду Рейнеру законного спадкоємця — була для що віконта, що (навіть не сумніваюся) для його дочки як більмо на оці. І вони, звичайно ж, були мовчки впевнені, що завагітніла я від когось іншого. Але на щастя, хоча б свої припущення не озвучували.

Провівши нас до лакованих білих дверей у віддаленій частині будинку, лакей, вклонившись, пішов. Ми ж, обмінявшись поглядами, увійшли до просторої світлої кімнати. Де сидячи на софі і дивлячись на дитину, яка гралася на килимі своїми іграшками, й сиділа жінка, заради зустрічі з якою ми подолали такий шлях.

І як не дивно, бачити мене ця жінка була не рада! Що миттєво прочиталося на її обличчі — обличчі все ще привабливому, незважаючи на те, які переживання їй довелося мати за свої тридцять сім років.

Висока, трохи повновида, з довгим рудуватим волоссям, зібраним у нехитру, але красиву зачіску. І в темно-зеленій сукні, що підкреслювала всі переваги її зовнішності.

— Якщо ви збираєтеся висловити мені свої співчуття з приводу смерті колишнього чоловіка, можете залишити ці фрази при собі, — відразу заявила вона, тільки-но за нами зачинилися двері. — Браян припинив називатися моїм чоловіком вже понад чотири роки тому, тож усі зобов'язання щодо жалоби та всього іншого з мене давно офіційно знято. Для мене він уже давно не був ніким, окрім чоловіка, який зламав моє життя. Тому пропоную перейти одразу до суті розмови, залишивши формальності.

— Як забажаєте, — спокійно кивнув Доріан, разом зі мною сідаючи на диван навпроти, який Б'янка нам жестом запропонувала. — Скажіть, чи ви контактували зі своїм колишнім чоловіком після розлучення?

— Ні. Коли процес розірвання шлюбу повністю завершився, і я сіла в карету, яка повезла мене назад до батька... Того дня я бачила його востаннє.

— Ви пам'ятаєте, про що була ваша остання розмова?

— На жаль, такі речі неможливо стерти зі своєї пам'яті, хоч би як того хотілося, — Б'янка рипнула зубами. — Я благала його передумати. Відкликати розлучення та зберегти шлюб. Пощадити мене та не покривати ганьбою до кінця моїх днів. Навіть… пропонувала йому знайти жінку, яка народить від нього дитину, яку завгодно жінку — нехай вона тільки від нього завагітніє. Запропонувати їй грошей за те, щоб народила цю дитину, і ми потім видавали її за народженого у шлюбі повноправного спадкоємця… Але Браян був непохитний. Можливо тому, що... навіть до мене доходили чутки про те, що за всі п'ятнадцять років від нього не завагітніла не тільки я, а й жодна з коханок, яких він водив до своєї спальні. Хоча він — як мені шепнули парочка покоївок — точно вже дуже давно не користувався з коханками протизаплідним артефактом. Ймовірно, і сам сподівався на те, що від нього понесе хоч якась із них, і потім у неї можна буде «викупити» дитину і говорити всім, ніби її народила я, його тоді ще законна дружина… Навіть зараз, згадуючи про це, я відчуваю себе ганебно жалюгідною. Ймовірно, треба було взяти приклад… з більш тямущих жінок, і просто переспати з кимось тихенько, а потім потішити Браяна звісткою про те, що в нього скоро буде спадкоємець…

— Попрошу вас тримати свої теорії при собі, леді Едергейл, — крізь зуби процідила я.

Отже, схоже, даремно сподівалася, що ця сімейка утримається від прямого озвучування своїх брудних припущень!

— Не розумію, про що ви, ЛЄДІ РЕЙНЕР, — з усмішкою кинула вона, навмисне наголошуючи на тому, що я була дружиною чоловіка, з яким у шлюбі до мене перебувала вона, носячи те ж прізвище.

— Отже, після розлучення ви не зустрічалися з Браяном Рейнером особисто, — напружено промовив Доріан, мабуть бажаючи припинити перепалку. — Проте вели з ним листування.