Розділ 6. Далека поїздка

На щастя, жінка, яка до мене п'ятнадцять років була леді Рейнер, жила не на іншому кінці королівства. Тим не менш, дорога до маєтку її батька, віконта Томаса Едергейла, обіцяла забрати майже добу. І то за умови, що ми не зупинятимемося на ніч, лише змінимо коней і кучера на півдорозі. Звичайно, це так само мало на увазі, що прибудемо в маєток Едергейлів ми смертельно втомиленими з дороги, а додому я повернуся й поготів виснаженою.

Тим не менш, Доріан Бладблек не тільки більш ніж був готовий піти на все це, а ще й, схоже, в принципі давно звик до такого робочого ритму. Причому дав чітко зрозуміти, що розслідування для нього в пріоритеті, і він не підлаштовуватиметься під мене. Я ж не збиралася відступати від свого рішення уважно стежити за розслідуванням, зокрема супроводжувати голову королівської внутрішньої поліції на важливих допитах ключових свідків. Тож просто змирилася з майбутньою смертельною втомою. І коли Чорний герцог повідомив, що домовився з Томасом Едергейлом про візит — підготувалася до дороги, гарненько виспалася і прихопила із собою зібраний слугами кошик із їжею для подорожі. У якому, звичайно ж, було багато міцної кави, закритої в контейнерах, що зберігали тепло.

— Не передумали турбувати себе довгою вимотуючою дорогою? — пробурчав чоловік, коли я підійшла до карети, готової вирушати.

Згідно з розрахунками Доріана, виїжджаючи зараз, ми мали прибути на місце близько двох годин завтрашнього дня. Отже, отримаємо достатньо часу для «відвертої бесіди» і відправимося назад ще засвітло. Таким чином, що по дорозі туди, що у зворотному шляху, до темряви мінем єдиний на нашому шляху ліс, розташований неподалік від маєтку віконта Едергейла, яким справді не варто їхати вночі.

— Навіть не збираюся, — заявила я у відповідь, гордо сідаючи на своє сидіння.

— Воля ваша, знизав плечима він, сідаючи навпроти.

Карета рушила, і під стукіт коліс почалася наша довга подорож.

Отже, майже дві доби віч-на-віч із Доріаном Бладблеком... Що тут скажеш, наче помер мій чоловік, та тільки в пеклі замість нього чомусь опинилася я!

Сидячи на своєму місці, я постійно намагалася ігнорувати погляд Доріана, яким він наполегливо, без найменшої тіні такту, продовжував мене свердлити. Тим не менш, ми їхали мовчки. І коли в небі згасли останні промені сонця, що сховалося за обрієм, я вже перебувала в повній впевненості, що ми так і мовчатимемо до самого прибуття в пункт призначення.

Ось тільки чоловік, на жаль, зруйнував мої надії! Ще й абсолютно нахабним чином:

— Скажіть, Скарлет, звідки у вас стільки мазохізму?

— Про що це ви? — обурено пробурчала я, від несподіванки ледве не підскочивши на місці.

— Те, з якою наполегливістю ви шукаєте зустрічі з жінками, які бували в ліжку вашого чоловіка, — гмикнув він, дивлячись на мене з-під легкого прищуру. — Я ж чудово це бачив. Тоді під час допиту Елізи Лайнер. Чи ви думали, я осліп і не помічав, як вас трясло від кожного її слова? І ж зараз, коли ми прибудемо в маєток Едергейлів, на вас чекатиме те, що як мінімум, не поступиться тій розмові. Тим не менш, ви все одно не відмовляєтеся від своєї витівки супроводжувати мене і бути присутньою на цих допитах. То скажіть, як же, окрім мазохізму, назвати це ваше прагнення?

— Бажання бути впевненою, що в гонитві за своїми улюбленими теоріями ви, прагнучи знайти їм підтвердження, не пропустите важливі факти, які можуть вказати на СПРАВЖНЬОГО вбивцю, — випалила я, стиснувши кулаки. — І якщо вже мені, задля встановлення справедливості, доведеться зазнати деяких незручностей — так і бути. Тому що на шальках терезів, крім помсти за Браяна, так само моя особиста безпека та безпека мого сина. Своїм моральним комфортом я пожертвувати готова, життям Вільяма — ні.

— І ви настільки не впевнені в голові королівської внутрішньої поліції як у слідчому, що готові щоразу вислуховувати від... досвідченіших жінок, наскільки ваш чоловік був жахливий у ліжку?

— Нехай радіють своєму «досвіду» скільки хочуть. Зрештою, як сказала сама Еліза, мені — як порядній жінці — нема з чим порівнювати.

— Ви кажете так, неначе зараз намагаєтеся вдати, ніби справді цьому раді, — з глузуванням кинув Доріан.

— Звісно ж рада! — обурилася я, відчуваючи, що червонію. — Якщо чесно, то збагнути не можу, навіщо жінці займатися чимось подібним за власною ініціативою, а не просто тому, що чоловік виявив бажання подружнього обов'язку.

— Навіщо? — гмикнув він. — Наприклад, тому що це приємно.

— Що в цьому взагалі приємного?! — видихнула я, чітко розуміючи, що мої щоки вже остаточно залилися фарбою.

Та що він взагалі собі дозволяє, ведучи таку розмову з порядною шляхетною жінкою, ще й молодою вдовою?

— Насправді багато чого. І так, для жінок теж, якщо тільки в ліжку з ними — не жалюгідний егоїст, якому начхати на свою партнерку, — промовив Доріан, трохи подавшись уперед, і тим самим скорочуючи відстань між нами. Настільки, що моє серце зрадливо закалатала.

— Годі цієї дурні! — обурено охнула я трохи захриплим голосом. — Я прекрасно в курсі, що ці вигадки — не більше ніж байки, за допомогою яких не надто порядні чоловіки спокушають наївних жінок, змушуючи їх повірити, ніби ВСЕ ЦЕ їм теж може сподобатися. Тільки ось це підла брехня.

— Якось ви заявляєте… надто впевнено для жінки, якій нема з чим порівнювати, — підло протягнув Чорний герцог, ще сильніше нахилившись до мене. — Невже ЗОВСІМ ні з чим, Скарлет?