Розділ 5. Ціна коханки

Як неважко здогадатися, вже наступного ранку Доріан з'ясував, де Еліза Лайнер живе разом зі своєю дитиною і чим займається. Відповідно, візит до неї було заплановано того ж вечора. І всупереч очікуванням Чорного герцога, я не відмовилася від свого бажання вирушити до цієї особи разом з ним. Тож дотримуючись його рекомендацій, одягла брючний костюм, який не виглядав занадто дорого — саме такий, у якому я справляла враження звичайної необділеної смаком жінки середнього достатку.

— Тільки не розумію, навіщо? — поцікавилася я, разом з ним проходячи до карети, яка мала відвести нас із замку в той район міста, де мешкала колишня пасія мого покійного чоловіка.

— Що навіщо? — кинув Доріан, сідаючи навпроти мене.

— Цей костюм. Чому ви наполягали, щоб мій одяг не виглядав дорого?

— А-а-а-а то ви про це, — з усмішкою зітхнув він. — Як думаєте, наскільки буде схильна до розмови ця Еліза, якщо на порозі її будинку раптом з'явиться вдова чоловіка, з яким вона спершу спала, а потім намагалася вимагати велику суму грошей?

— Тобто ви збираєтеся залишити мене за порогом, а заходити до неї з моїм костюмом? — пирхнула я.

— Я збираюся накласти на вас невеличке ілюзорне заклинання, — терпляче промовив Доріан. — Воно поміняє надто характерний гранатовий колір вашого волосся на чорний, а також трохи змінить риси обличчя. Рівно настільки, щоб жінка, яка бачила вас максимум мигцем і не надто зблизька, не впізнала вас з першого погляду, коли ви прийдете зі мною як моя асистентка. Але дорогий костюм на «асистентці» викликав би занадто багато питань. Сподіваюся, із цим усе зрозуміло?

— Так, — похмуро пробурчала я, відчуваючи новий приплив злості від того, що цей нестерпний мерзотник загалом, мав рацію, і мені не було що йому заперечити.

На щастя, дорога була недовгою. І менш ніж за півгодини карета зупинилася посеред звичайної міської вулиці. Не надто багатої, але й аж ніяк не смердючого звалища. Досить охайна, з крамничками та тавернами, від яких долітав веселий гомін простого люду.

— Бачу, ви здивовані чимось? — поцікавився Доріан, помітивши моє збентеження.

— Трохи, — зізналася я. — Весь цей час… відколи знайшла того листа … Чомусь коли я думала про цю Елізу, моя уява малювала її жебрачкою з брудних нетрів. А вона, виявляється, як я бачу, живе в цілком пристойних умовах.

— Тобто ви всерйоз думали, ніби ваш чоловік, найбагатший спадковий дворянин... брав собі в коханки голодранок, знайдених на найближчому смітнику? Боюся уявити, які ж любовні романи ви там читали, — розреготався Доріан. І знову, чорт забирай, від його такої, здавалося б, очевидної правоти я відчула спалах гніву. — Еліза Лайнер — дочка булочника, магазинчик якого не скаржиться на брак клієнтури. І, звичайно, дізнавшись про вагітність єдиної дочки, батьки не стали виставляти її за двері — у простолюдинів звичаї вже давно не такі суворі.

— Виходить, вона намагалася вибити золото з мого чоловіка не тому, що гостро потребувала грошей, сидячи з голо-босо-голодною дитиною в ящику спід риби під мостом?

— Не тому, — гмикнув чоловік. — Як вам уже відомо з листа того загадкового приватного детектива, чоловік, від якого Еліза понесла насправді, покинув її, тільки-но дізнавшись про вагітність. І на жаль, він навіть мав привід офіційно не визнавати батьківства, бо вона справді крутила роман з іншим чоловіком. Проте її становище було хоч і незавидним, але не критичним. Так, заміж тепер уже навряд чи вийдеш, адже кому потрібна жінка з чужою дитиною, нагуляною незрозуміло від кого? І все ж, дах над головою є, причому не найгірший. Сімейний бізнес йде добре, і батько все ще збирається їй його передати, коли вирішить залишити справу. Батьки також ставляться добре і онука не ображають.

— При всьому цьому вона все одно мало того, що спала з ним, будучи у стосунках з іншим хлопцем… Так ще й знаючи, хто насправді батько її дитини, все одно сподівалася до останнього вибити із Браяна грошей.

— Ну, можливо, до пологів вона справді сумнівалася в батьківстві, — знизав плечима Доріан. — Тільки ось після них, побачивши синочка, всі сумніви в неї однозначно мали б зникнути, тож так, продовжувала вона виключно з підлої користі.

— Яка мила молода мати, — пирхнула я.

— Що так то так. І зараз нам час іти на зустріч із цією милою молодою матір'ю, — посміхнувся він. — Булочна її батьків он там, за рогом. Чорний вхід з того боку, від нього ж відходять сходи, що ведуть до житлової частини будинку, розташованої на другому поверсі. Тож пропоную закінчити нашу інтимну бесіду та робити те, заради чого сюди приїхали.

Роздратовано пирхнувши, я першою вийшла з карети і попрямувала у вказаному напрямку. На жаль, Доріан швидко мене наздогнав і, обійшовши, першим смикнув за шнур дзвіночків.

— Чим можу бути корисний? — через хвилину запитав рожевощокий чоловік років п'ятдесяти, показавшись у дверях.

— Ми до вашої дочки. Є розмова, — сухо повідомив Чорний герцог, демонструючи хазяїнові будинку жетон королівської внутрішньої поліції, прикрашений сімома зірками, які повідомляли про найвищий чин свого пред'явника.

Ймовірно, чутка про те, хто ж особисто приїхав розслідувати вбивство лорда Рейнера, вже ходила по всьому місту. Принаймні саме на це вказував вираз, що з'явився на обличчі булочника.

— Так-так, звичайно, проходьте, — збліднувши, пробурмотів він, вказуючи на сходи, що вели на другий поверх. І сам, тільки-но піднявшись ними, покликав дружину, швидко їй щось прошепотів. Від чого та, так само збліднувши, побігла в одну з кімнат. Де, як згодом виявилося, і чекала Еліза. Причому саме в той момент, коли ми увійшли, булочниця з цієї кімнати вибігла, виносячи на руках світловолосого хлопчика двох-трьох років.