Глава 18

— Ну що, панове присяжні засідателі та єноти, що примкнули до них. — я з зусиллям відклеїлася від столу, відчуваючи, як світ навколо набув приємної, але надмірно гнучкої геометрії. — Пора викликати важку артилерію. Або демона. У моєму стані – це одне й те саме.

— Мірай, може, все-таки чаю? — з надією в голосі уточнив Касьян, поправляючи шарф, що з’їхав набік. — У тебе очі світяться яскравіше, ніж вивіска нашої крамниці в день розпродажів. Це поганий знак. Для світобудови.

— Чай – це нудно. Чай – це для світлих магів, які бояться переплутати заклинання очищення совісті з призовом сарани. — я махнула рукою, ледь не знісши зі стелажа банку з маринованими хвостами тритонів. — А ми йдемо в підвал. Там вогко, атмосферно і… там крейда!

Наша процесія виглядала епічно. Попереду, похитуючись, але з гордо піднятою головою, простувала я. За мною, цокаючи кістками, йшов Скел, дбайливо притискаючи до ребер бутль із «зміцнюючим», яке ми вирішили використовувати як паливо для хоробрості. Слідом дріботіли єноти – Апіс та Сипіс тягли за хвіст Іпіса, який уже бачив десятий сон і періодично похрюкував. Замикав шестя Каліас, чий примарний вигляд мерехтів у такт моїм гикавкам.

Підвал зустрів нас запахом пилу та старих таємниць.

— Так, коло… Коло – це як квадрат, тільки без кутів. — пробурмотіла я, присідаючи навпочіпки і креслячи крейдою по кам’яних плитах. — Головне – не замкнути його на собі, а то демон вирішить, що я – це десерт. А я не десерт, я – основна страва з дуже гострим соусом.

Крейда рипіла, виписуючи химерні руни. У якийсь момент мені здалося, що одна з рун підмигнула мені, і я, недовго думаючи, підмигнула їй у відповідь. Твереза Мірай би жахнулася, але нинішня вважала, що у них із графікою встановилося повне взаєморозуміння.

— Кров! Потрібна крапля крові для договору. — я виудила з-за пазухи ритуальний ніж, який у моїх пальцях зараз відчувався щонайменше дворучним мечем. — Маленька дірочка – великий ефект.

Рука здригнулася. Чи то від праведної люті на Азраеля, чи то від того, що підлога під ногами раптом вирішила попливти вбік. Замість акуратної краплі на ідеально викреслену пентаграму шльопнулося добрих пів десятка важких багряних плям.

— Ой… — спантеличено кліпнула. — Здається, я щойно підписала контракт не на консультацію, а на повне іпотечне володіння його душею. Або він – моєю. Ладно, розберемося в процесі.

— Мірай, зупинись. — подав голос Касик, невдоволено притискаючи вушка. — Від кола вже іскрить.

— Іскрить – значить працює! — радісно відгукнулася я. — А тепер – вишенька на торті! Резерв!

Я заплющила очі й потягнулася до того самого внутрішнього джерела, яке зазвичай берегла на випадок кінця світу або раптового візиту податкової інспекції магів. Темна сила, підігріта настоянкою та образою, рвонула назовні, як стадо диких кабанів у посудну лавку.

— Забирай усе! — вигукнула я, вгачуючи у призов майже весь свій магічний запас. — Мені не шкода! Нам для благої справи, для помсти в ім’я рожевого волосся та відьомської честі!

Підвал залило багряним світлом. Повітря стало густим, як кисіль. Скел про всяк випадок сховався за Апіса, а Касьян просто закрив морду лапами.

— Ох, матінко… — видихнув Каліас. — Здається, ти викликала не просто демона. Ти викликала у нього когнітивний дисонанс.

У центрі кола щось почало повільно і дуже невдоволено матеріалізуватися, а я, відчувши раптову легкість у голові та порожнечу в животі, плюхнулася прямо на підлогу.

— Гей, рогатий! — крикнула в порожнечу, намацуючи рукою бутль. — Заходь, сідай. Будеш третім… чи десятим. У нас тут якраз домовленості не виконуються, а у мене – дефіцит ввічливості!

Дим у центрі підвалу нагадував за консистенцією прокислий кисіль, забарвлений у колір шаленої фуксії. З цього марева долинав звук, підозріло схожий на скрегіт металу по склу, змішаний з аристократичною лайкою.

— О! — гикнула я, притискаючи до грудей порожню пляшку як найдорожчий скарб. — Здається, доставка приїхала. Касику, ти замовляв демона з доставкою додому чи ми самі по нього сходили?

Кіт не відповів. Він застиг кам’яною статуєю, а його хвіст розпушився до розмірів пристойної сосни. Скел видав сухий кістяний звук - мабуть, у нього відвисла щелепа, причому в буквальному сенсі, бо вона з глухим стуком покотилася плитами підлоги.

Коли дим почав розсіюватися, з нього здалися спочатку роги. Величезні, кручені, кольору ворониної сталі, вони ніби вбирали в себе мізерне світло підвальних свічок. Слідом за рогами матеріалізувалися плечі, обтягнуті чорним шовком розтерзаного камзола, і, нарешті, крила. Величезні, перетинчасті, вони ледь вміщалися у просторі підвалу, зачіпаючи стелажі з сушеним полином.

— Матінко… — прошепотів Каліас, стаючи прозорим до повної невидимості. — Господиню, ти що, прикликала за VIP-тарифом?

Я проморгала, намагаючись сфокусувати зір. Фігура в колі повільно підняла голову. Карі очі, які ще вдень дивилися на мене з високомірною насмішкою градоправителя, тепер палали багряним полум’ям первісного Хаосу.

— Ідійот? — я осіклася, відчуваючи, як хміль всередині мене вступає у двобій з інстинктом самозбереження. — А ти чого тут стоїш? Я замовляла демона для помсти градоправителю, а не самого градоправителя в костюмі для БДСМ-вечірки. Ти що, підробляєш за викликом?

Лорд Азраель Альваро, або те, що від нього залишилося, повільно перевів погляд на свої руки, прикрашені пазурами, потім на накреслену пентаграму, і, нарешті, на мене. Його обличчя спотворилося в такій гримасі люті, що навіть єноти вирішили, що спати – це не найкраща стратегія, і почали синхронно задкувати до виходу.

— Ти… — голос лорда вібрував так, що зі стелі посипалася штукатурка. — Нікчемне, навіжене, нетверезе дівчисько! Ти хоч розумієш, ЩО ТИ ЗРОБИЛА?!

— Зробила ремонт у підвалі? — припустила я, хоробро гикаючи. — Слухай, Азр… демон, чи як там тебе в пеклі кличуть… У тебе роги криво стоять. І взагалі, це приватна власність. Вийди з кола, ми ще не закінчили ритуал приниження твоєї гідності.