Глава 16

Я виразно подивилася на шафку, де за потайним панеллю зберігалася настоянка. Її мені піднесли як оплату вже дуже давно, а я вирішила, що збережу її «для крайніх випадків».

— Касику, тягни кухлі. Всі, що є. Нам треба обговорити варіанти.

— О, я за! — Касик спритно підчепив кігтем тацю. — У мене є пропозиція. Давай проклянемо його новий гардероб. Нехай кожна його сорочка перетворюється на колючу мішковину, щойно він вирішить одягнути її. А в чоботи підселимо колонію бродячих майгригів. Імідж лорда розсиплеться швидше, ніж він устигне сказати «фаєрбол».

— Ми можемо вкрасти у нього всі ґудзики! — заверещав Іпіс, захоплено підстрибуючи. — І шнурівки! Уяви, він виходить на центральну площу, хоче штовхнути промову, а у нього... брик – і штани на колінах!

— А я можу злітати в його резиденцію і підкинути в кабінет докази, що він таємно поклоняється кикиморам або, скажімо, боїться кімнатних мух. — додав Рис, настовбурчившись. — Чутки – це отрута, яка вбиває магів певніше за будь-яке закляття.

Я слухала їх, механічно розламуючи печиво. Ідеї були непогані, але... дріб’язкові. Хоча думка про неймовірно кусючих тварюк, що блукають по всьому тілу, мені сподобалася. А решта стосувалася гардероба, і хоч мій звіринець підійшов до справи з фантазією, це все ж таки не комільфо, відьми не повторюються. Та й зрештою, мені не хотілося просто «насолити». Мені хотілося знищити саму його впевненість у тому, що він тут головний. Одним махом я випила залпом усе, що було в склянці.

— Це все дитячі пустощі. — відрізала я, дивлячись на те, як у вікні починає розсіюватися туман. Чомусь у голові з’явилася небувала легкість, проте замість того, щоб замислитися, я продовжила: — Азраель – маг.

— Сильний маг. — додала я, спостерігаючи за тим, як котик підливає мені ще. Інші, дивлячись на мене, теж несміливо куштують напій. — Він чекає від мене відьомських капостей.

Замислилася, що я як відьма можу йому зробити, чого він може від мене очікувати. Попиваючи напій із присмаком лимона, крутила в руках власне сиве пасмо. Ох… стільки різних варіантів… Можна ж і природу на нього нацькувати, і прокляття наслати, і заразити чимось. А можна навіть одружити його з кимось із тутешніх дівчат. Ось хто гірший за безодню – місцеві кумушки в тещах у мага. Але…

— Він до них готовий… — допивши залпом усе, що було, я схлипнула. Адже він і справді до всього буде готовий, і навіть якщо ні, то може зупинити мене в будь-який момент.

— А якщо його пам’яті позбавити? — несподівано запропонував Каліас, і ми всі дружно замислилися.

А як це, власне, зробити? Сон-трава? Зілля старіння підмішати в забійних дозах? Чи по-старому – сковорідкою по макітрі?

— А якщо приворожити його? — з дивним придихом запропонувала Елоді.

Мені чомусь згадалися слова доньки Дархіша про заміжжя і про те, мовляв, що всі мої подруги заміжні. Мені в кавалери мага? Невже я настільки зневірилася, що вже буду приворожувати навіть таких нахабних градоправителів, як цей?

— Ну вже ні! — похитала головою.

Стало сумно, бо чомусь дуже сильно захотілося, щоб і в мене поруч був такий чоловік, якого я кохатиму всім серцем. Ну… хіба в кожної дівчинки в житті не настає той момент, коли вона хоче шоколадку і «на ручки», а не ось це от усе? Що ж, схоже, у мене настав саме такий момент. Сумно стало настільки, що кілька сльозинок навіть зірвалися, пробігаючи по щоках. Апіс, бачачи це, залишив братів, підійшов, заліз мені на коліна і притягнув мою руку до своєї, так, щоб я його гладити почала.

— Ой, та у тебе склянка зовсім порожня! — вигукнув Каліас і поспішив виправити ситуацію.

— Може, не треба? — якось дивно запитав Касьян, дивлячись на мене, але у відповідь почув лише нахабне:

— Цить!

З цього моменту я пам’ятаю кепсько. Здається, ми пили й обговорювали плани помсти. Всі пропонували багато варіантів, от тільки жоден так і не закарбувався у мене в пам’яті. Чомусь пам’ятаю, що для одного з планів нам було потрібне серце, проте чиє – я так і не зрозуміла. Потім ми знову пили, а єноти, як найтверезіші, тягали нам випивку. І ось, хто б міг подумати, що опритомнію я від божевільної думки:

— Він буде готовий до пустощів відьми. Але він абсолютно не готовий до того, що я викличу когось із Безодні! — Елоді у відповідь вереснула і навіть притиснула вушка.

— Демона? Прямо тут? У лавці?

— Саме так. Ра-аз цей лорд вважає, що може розпоряджатися мо-єю долею, я запрОшУ посередника. Когось, хто стоїть вище за люд… людс… загалом закони й маг… магіч… та що ж таке… ну, загалом, ранги. Я укладу контракт. І-і-і коли завтра Азр… Азра… ІдіЙот прийде за своїм «так», його зустріне не налякана жінка, а ОфІці…АльнИй житель Безодні. Нехай спробує подиктувати умови йому.

— Але, Мірай. — Касик підійшов ближче і потерся головою об мою долоню. — Ти ж знаєш, як це ризиковано. Демони підступні. Вже вечоріє. Магія в цей час примхлива, як невиспана горгона.

— Та-ак. — промуркотіла я, угледівши у вікні вже знайомих дерев’яних людей, що щосили тягнули Водоміру, яка впиралася. — Тому спочатку ми таки напакостимо.

Я дістала пузату сулію з темного скла. На етикетці красувався череп і лаконічний напис: «Вживати у випадку кінця світу або непереборного бажання когось убити».

— За лавку! — проголосила я, відкорковуючи пляшку. Кухнею миттєво поширився аромат старої магії, переброділих ягід і легкої домішки майбутньої катастрофи. — І за те, щоб темрява в Безодні-і сьогодні була до нас прихильною.

— Ну, за лавку – то за лавку. — зітхнув Каліас, підставляючи під струмінь настоянки свою напівпрозору чарку. — Головне, щоб після твого призову у нас залишився хоча б дах.

Я наповнила склянки всім, включаючи єнотів, щоправда, їм капнула зовсім трохи у блюдце з водою.

— Пийте. Зараз ми будемо творити історію. — зробила вселяючий надію ковток. Пекуча рідина вогненним струмком скотилася всередину, миттєво витісняючи страх і залишаючи на його місці тільки азарт і легке запаморочення. — Касику, неси-и фоліант про болотяну нечисть. Рис, на горище – стеж за дорогою. Елоді, замкни всі двері й заштор вікна. Ми починаємо.