Глава 14

— Ти! — зашипіла відскочивши від правителя. Немов від зарази якоїсь.

— Що відьмочка? Визначилася із вибором? — глузливий погляд цього самовпевненого покидька тільки розлютив мене. Я хотіла викликати над ним невелику хмаринку, щоб він розділив мій хмарний настрій, проте не встигла.

Вампір, зрозумівши, що я відволіклася в мить схопився і побіг через фонтан у протилежний від мене бік. Але мало йому було просто втекти, він ще й кинув у наш з магом бік заклинання, яке мало спустошити наш резерв. Він банально захотів нас випити. І добре б просто кинув і втік, так цей гад загіпнотизував людей, що стоять поруч, щоб вони напали на мене та градоправителя.

— Якого дідька? — вилаялася сплітаючи заклинання вітру і піднімаючись над землею.

Городянам не сподобалися дії зачарованих і почалася колотнеча, причому якимось неймовірним чином маг теж піднявся у повітря. Не зважаючи на нього, я підняла в повітря і Касьяна. З цього ракурсу вигляд був набагато кращим, а тому ми дружно простежили за тим, як ікластий засранець збігає через двори до околиці міста. І ось залишити б його, здався мені мізерний вампіришка. Але було одне «але». Він спробував на мене напасти. Нехай за допомогою інших людей, але він зазіхнув на мене. Отже, темна відьма не може залишити цього поза увагою.

— Ви чарівно виглядаєте, Пані Відьмо. Прикрашалися до нашої зустрічі? — зовсім розслаблений градоправитель завис у повітрі та глузливо дивився на мене. Хотілося подряпати цю нахабну морду! Але до помсти цьому індивіду необхідно окремо підготуватися. А то, чи бачите в коханки він мене записав! Фі!

— Знала б, що вас зустріну, прихопила б сокирку та пару отрут. Чи ви віддаєте перевагу феєрверка із зілля? Що ж непогана ідея влаштувати шашлик із градоправителя. Якраз у нас вампір зголоднілий є. — махнула рукою в бік втікаючого іклакастика та звернулася до пантери, що стояла поруч. — Касьян, відведи його з міста в ліс. Там розберемося.

Фамільяр кивнув і трохи боязко зробив крок уперед. Зрозумівши, що магія утримує його, став сміливішим і помчав на полювання.

— Ви надто кровожерливі, Мірай. — моє ім'я в його устах прозвучало як образа, цей гад ще й простягнув його так, ніби намагався розкуштувати. — Бажаю вам удачі з вибором, відьмочко.

— І вам під землю провалиться. — побажала від щирого серця, паралельно мало не гарчачи від такого звернення. І здається моє бажання переросло в невелике прокляття, бо маг провалився. Щоправда, крізь повітряну платформу на якій стояв. Але мені в будь-якому випадку принесло насолоду бачити вологого від фонтану градоправителя.
Я ж покликала волотку, щоб не витрачати такі потрібні мені зараз сили та сівши на неї полетіла слідом за Касиком.

Кружляла над вулицями я не довго. Як виявилося вампір добре бігає, він встиг вибігти на околицю коли мій фамільяр наздогнав його та тис до стіни. Спокійно опустившись униз я продовжувала сидіти на мітлі та легко погладжувати Касьяна по загривку. А вампір, що скинув маску, стояв переді мною та явно намагався знайти вихід зі становища.
На вигляд він був гарний, попелясте світле волосся, що знаменувало про його приналежність до вищих. Гарненькі риси обличчя, виражені вилиці та явно помітні ікла, що виднілися з-під верхньої губи. Червоний камзол під колір таких же червоних очей і облямівка із золотого в'яза. Що ж, так, він цілком собі виглядав як аристократ, ось тільки було одне, але – я не бачила на його аурі печатку роду.

— Ти відщепенець. — висновок напрошувався сам собою, бо забагато було збігів. Голод, вміння лікувати, дорогий одяг, ілюзія. — За що тебе вигнали?

— Не лізь не у свою справу, Відьмо! — його очі зло блиснули, а останнє слово взагалі пролунало як образа.

— Ну як же, Ікластику. Ти приїхав до мого міста, вирішив випити моїх людей. Та й потім, ти спробував напасти на мене. Тому сьогодні у нас день залізань у справи таких вигнаних ікластиків. — я говорила спокійно та навіть не з награно веселощами. Щит я звела як тільки почала спускатись, тому можливої реакції я не боялася. А веселощі ... ну яка темна відьма пропустить можливість познущатися над кривдником?

— Ти! — загарчав і спробував кинутись убік, гадаю, щоб утекти, проте навперейми йому встав Касик. Чорною хижою тінню, попереджаючи, що від будь-якого руху може напасти. — Ти ж раніше нікого не вбивала!

На моєму обличчі не здригнувся жоден м'яз, хоча вампір має рацію. Я не прагнула вбивати. Та й зараз не горю бажанням, але точно зможу провчити.

— Відповідай, як тебе звуть. — з надр сукні я витягла одне зіллячко й кинула йому під ноги. Хвала мадам Рамоні, яка погодилася вшити мені в вбрання непомітну систему кишень, у яких я носила зілля та діставала лише у випадках спалення. Кожен флакончик лежав на своєму місці й я точно знала, що під ногами у чоловіка розпливалася калюжа із зіллям підкорення короткої дії.

— Даміан Август Де'Ліс. — його червоні очі заволокло туманом, через що райдужка очей стала виглядати сірою. Відповідав від негайно, хоча явно було видно, що з небажанням.

— Яке твоє прізвище?

— Орніо-Верітас. — гаразд, я дізналася, тільки мені це нічого не дало, хіба що привід покопатися в старих книгах з аристократії темних.

— Навіщо ти тут?

— Голод замучив. — прошипів він крізь зуби, а значить, термін дії зілля закінчується.

— Ти встиг когось убити в Елдріоні? — говорити це було неприємно, але треба було, адже потім все місто стане на вуха.

— Ні, але це не означає, що не вб'ю. — легкий смішок і я розумію, що дія зілля закінчилася, але вирішила поставити ще одне запитання:

— За що тебе вигнали?

— Я випив свого. — прошипів він і на його обличчі розповзлася мерзенна усмішка.