Глава 12

Проходячи вуличками Елдріона я намагалася придумати що робити, але мені вперто заважав наполегливий голос Касьяна, який навідріз відмовився перетворюватися назад у кота. Ішов зі мною в еволюційній формі та гарчав, коли я намагалася перевести розмову.

— Подумати тільки мене закрити! Як ти могла? А якби він вирішив таки на тебе напасти? А якби ти справді нагріла б зілля? Що, чорт забирай ти собі думала? — сердився на мене фамільяр у той момент, коли ми підходили до будинку кравчині.

— Нехай спробує. Припини, Касику, все зі мною було б нормально. — відверто брехала я, бо в той момент, коли він не просто нейтралізував моє заклинання, а й знерухомив мене на моїй території – стало страшно. Напевно, в той момент я зрозуміла, що якби лорд дійсно хотів завдати мені шкоди – зробив би це вперше. Постукавши у дверний молоточок я попросила друга:

— Перетворись назад, будь ласка, тебе вже пів міста злякалося, мені вистачає й того, що мене не по справжньому на кострі палять. А якщо я продовжу гуляти та лякати народ величезною пантерою, не дай темрява, серйозно прийдуть палити з вилами та смолоскипами. — під моїм переконливим поглядом він все ж таки перекинувся і коли нам відчинили двері поруч зі мною вже був звичайний чорний кіт.

На порозі стояла молода дівчина, наскільки я пам'ятала це була одна з племінниць мадам, яка працювала у неї підмайстром.

— Здрастуйте, Пані Відьмо. — ввічливо, але з острахом привіталася вона. Я не стала, все-таки темна. А тому навмисне суворо запитала:

— Мадам Рамона де?

— Так, у майстерні. — прощебетала бліда дівчинка. Я ж, пройшовши мимо, попрямувала у вказане місце.

Проходячи побачила справжнісінький гармидер або як би назвали це єноти – творчий безлад. На підлозі валялися клапті тканини, нитки, лекала, десь осторонь навіть була невелика купка розтрощеної крейди. З надр майстерні чулося мелодійне мукання якоїсь пісеньки, на нього я йшла. Знайшовши замовницю поряд зі швейною машинкою.

— Пані Відьма! — зраділа жінка, побачивши мене та одразу ж підірвалася на зустріч мені.

— Здрастуйте. — все ж таки вирішила привітатися, бо не була готова до такої радісної кравчині.

— Пані Відьмо, як ви вчасно! Будь ласка, допоможіть. — ось тут я насторожилася і з підозрою подивилася на жінку. Та просто світилася щастям, що змушувало озирнутися в пошуках причини. — Мені тканину зачарувати треба. Я заплачу! Скільки скажете. Будь ласка, Пані Відьмо!

Від такої наполегливості я зиркнула на кота, той своєю чергою закотив очі та потопав до робочого місця замовниці.

— Ви зазвичай зіллям обходитеся. — зрозумівши, що не доб'юся допомоги від фамільяра, спробувала розібратися.

— Так нема ж у вас такого зілля, щоб одяг від цвяхів захищало! — вигукнула жінка, сплеснувши при цьому руками. А я зі скепсисом вже не ховаючись підняла одну брову. — Ні, ви не подумайте. Я б не стала вас відривати через дрібниці. Так, лорд градоправитель напередодні замовив цілий гардероб і наказав, щоб не можна було одяг цвяхом проткнути. А що я? Мені замовлення велике, та й племінницю в ратушу працювати помічницею куховарки прилаштувала. Адже він якщо не зроблю, то й мене закриє. Он уже лавку годинникаря наказав закрити та в будинок до Авельєвих навідувався, кажуть скандал був, обіцяв прикрити алкогольний бізнес.

— То стоп. — не витримала, бо жінка торохтіла то підвищуючи то знижуючи тембр часом, зриваючись на шепіт, просочений жахом, але швидко повертала на обличчя посмішку і продовжувала мовити. — Давайте інакше у вас замовили одяг і його треба зачарувати? — дочекавшись ствердного кивка я не втрималася від шпильки. — А чого ви вирішили, що я вам з цим допоможу?

— Ну, як же…? Ну ви ж ... — в її очах явно плескалося нерозуміння і якась образа. Тому коли вона ніби закінчила речення, то це прозвучало як звинувачення. — Відьма...

— А той, хто замовив у вас гардероб – маг. Як думаєте, навіщо людині, яка й сама впорається з таким простим завданням замовляти це у без магічної кравчині? — я знову розлютилася, бо градоправитель таки рознюхав, що ми з мадам Рамоною справи маємо, от і вирішив так мене осадити. Начебто змусити виправляти те, що зробила. Ага, бігу та падаю! — При цьому маг перейшов мені дорогу і знає, що ми співпрацюємо.

Не бачачи відгуку я підказала, та на обличчі жінки відбилося розуміння навпіл з виною. Бо так, вона мене підставляла. І якби я не впізнала ім'я замовника, то може б і зачарувала, але тепер…

— Ось же… — вилаялася жінка та глянула на мене вже зовсім сумно. — А що тоді робити?

— А ви зробіть гардероб. — весело посміхнулася я вже вигадуючи як використати можливість для помсти. — Зшийте й далі повідомте про готовність лорда, але із застереженням, що свою роботу ви зробили, а далі вбрання переїжджає до крамниці «Все й нічого». Скажіть, що магією не володієте, тому всі питання до відьми.

Підставляти жінку не хотілося, а тому домовилися на цьому і я що б не заважати кравчині забрала фамільяра та вийшла на вулицю, де чомусь панувало небувале пожвавлення. Зловивши пробігаючого хлопчика за рукав я поцікавилася:

— Що відбувається? Пожежа десь? — за це справді можна було подумати, бо люди носилися з тарами, деякі з відрами, а деякі з глечиками.

— Ні, Пані Відьмо, до нас у місто приїхав цілитель із живою водою. Каже, що всі хвороби лікує та без будь-яких зіллів та трав. — легко відповів він і зник у натовпі, що ледве очманіла я відпустила його.

— Цілитель у нашій глушині? — здивувався фамільяр і я була з ним солідарна, бо маги, які мають дар до зцілення, були нарозхват й знаходилися в основному в столицях королівств. Але було те, що бентежило ще більше.

— Жива вода?